Де ти працюєшЯ працюю у бібліотеці Вернадського

Національна бібліотека імені Вернадського, або просто «Вернадка», – це найбільша бібліотека України. Її головний корпус площею три гектари, розташований на Голосіївському проспекті, побудували 1989 року. До цього бібліотека розташовувалась лише в будівлі на вулиці Володимирській, де нині зберігають раритетні та старовинні видання.

Будівлю книгозбірні звели за проєктом архітекторів Вадима Гопкала, Вадима Гречини та Валерія Песковського. За формою вона складається з так званих горизонтальної та вертикальних частин, в яких облаштовано адміністративний корпус, читальні зали та книгосховище.

Інтер’єр бібліотеки оздобили декоративним панно «Біль землі» площею 300 квадратних метрів.Основною темою композиції є розкриття головного призначення науки – захисту життя на Землі. Також книгозбірня відома своїми спіральними сходами-пандусами, зимовим садом та особливим освітленням крізь отвори в даху.

Бібліотека зберігає понад 15 мільйонів книг. «Вернадка» поповнювалася виданнями за радянських часів, тут можна знайти не тільки книги і наукові праці, а й газети та журнали. У бібліотеці зберігають карти, ноти, рукописи та стародруки.

The Village Україна продовжує рубрику «Де ти працюєш» про цікаві нежитлові будинки Києва. Про бібліотеку Вернадського розповідають її працівники.

Я родом з Києва. З дитинства в мене було погано з точними науками. Тому я пішла в Київський державний інститут культури імені Корнійчука і почувалася щасливою. За спеціальністю я бібліотекар-бібліограф вищої кваліфікації.

Вчитися було цікаво. Ми здобували достойну гуманітарну освіту. Було безліч предметів, пов’язаних з бібліографією, бібліотекознавством. Це той інструментарій, який давав змогу, не маючи ще комп’ютера, швидко знаходити інформацію в бібліотеці.

Після закінчення інституту культури я прийшла на роботу в бібліотеку Вернадського за розподіленням як одна з найкращих студентів. Пропрацювала приблизно два роки й за цей час встигла здобути освіту в київській філії Московського інституту патентознавства. Я влаштувалася у ліцензійний відділ одного з міністерств, а потім за сімейними обставинами змушена була повернутись у книгозбірню. Мій чоловік працював головним енергетиком на будівництві цієї бібліотеки, а потім захворів, і мені треба було частіше бувати вдома, доглядати його. Тому я повернулася у бібліотеку, вона розташовувалася недалеко від мого дому. Так і застрягла тут, а далі вік...

Професія бібліотекаря не затребувана в суспільстві, проте мені вона подобається. Те, чим я займаюся, – це малооплачуване хобі. Я охоче йду на роботу.

Зараз працюю з людьми, а не з книгами. Один з напрямів діяльності нашого відділу – це організація виставок, конференцій, зустрічей з письменниками тощо.

Наша бібліотека – це не тільки національна книгозбірня, вона ще має статус науково-дослідного інституту Академії наук України. Бібліотека – це 52 структурних підрозділи, близько тисячі працівників. У її структурі є суто наукові відділи й навіть інститути, які займаються науковими питаннями в галузі бібліотекознавства, бібліознавства та комп’ютерних інформаційних бібліотечних технологій. Ми маємо свою вчену раду, яка приймає до захисту кандидатські та докторські дисертації.

Крім того, бібліотека має такі структури, які нас вирізняють серед інших. Наприклад, фонд президентів. Це фонд, до якого долучають матеріали про інститут президентства у всьому світі.

Наш фонд унікальний, він містить книги, газети, журнали, рукописи, стародруки, карти, ноти, образотворчі матеріали та електронні документи. Основні фонди – у головному корпусі.

У нас є ще одна будівля, на Володимирській, 62, звідки ми переїхали 30 років тому. Там залишили раритетну частину фондів – рукописи та стародруки.

Найдавніша пам’ятка слов’янської писемності, яка зберігається в нашій бібліотеці – це так звані глаголичні листки IX-X століття. Також є 12 філософських зошитів Григорія Сковороди, універсал, підписаний Богданом Хмельницьким, і глави з «Мертвих душ», написані Гоголем.

Найновіша частина книжкових фондів міститься в новому корпусі, на 27 поверхах. Книгосховище специфічно влаштоване: там немає вікон, бо ультрафіолет руйнує папір і поліграфічні фарби, і є спеціалізована система пожежогасіння.

Так звана горизонтальна частина – це адміністрація і читальні зали. Крім того, в горизонтальній частині міститься читальний зал депозитарію ООН. Це означає, що шість основних комітетів і комісій ООН надсилають нам свої документи, які ми долучаємо до фонду.

Бібліотека сьогодні – це соціально-культурний інститут, і саме такою вона має бути в майбутньому. Часто про неї кажуть, що це звалище і музей… Та на перехідному етапі від книги до електронних джерел інформації від бібліотеки не варто відмовлятися не тільки технологічно, а й психологічно. Як кажуть фахівці, для людини нічого кращого за традиційну книгу не придумали. В електронному вигляді можна оперативно сприймати інформацію, а якщо йдеться про велику форму – роман чи повість, то її в електронному вигляді сприймати важко. До того ж книга може бути витвором мистецтва. Наприклад, коли згадую назву твору, то завжди перед очима конкретне видання, бо це зримий образ. Інформація в електронному вигляді має зовсім інший «смак». Я намагаюся себе переломили і читати твори в електронці. Поки що мені це не приносить насолоди.

Сьогодні читаю менше ніж 10 книжок на рік. В університеті ми читали набагато більше.

Дуже прикро, але можу сказати як бібліотекарка: люди абсолютно не читають наших сучасних українських авторів. Я ж люблю Сергія Жадана, Ліну Костенко.

Моя робота пов’язана з презентацією окремих видань або цілих видавництв. Готуючи такий захід, ми ознайомлюємося з різними творами. Як можна проводити презентацію, якщо ти не читав книгу і не тримав її в руках?

Сьогодні читачі бібліотеки – це або люди «третього віку», або молодь, яка приходить сюди через навчання. Є і відвідувачі середнього віку, але їх менше. Звичайно, з появою електронних документів читачів стало менше. Раніше тільки в нашому головному корпусі щодня було півтори-дві тисячі відвідувачів. Бракувало місць у гардеробі, не було місць у каталозі, у залах. Люди стояли в черзі, щоб отримати літературу, а потім, щоб її здати, коли закривалась бібліотека. Є люди, які приходять сюди, щоб знайти ті електронні документи, які доступні лише в нашій локальній мережі.

У нас є зимовий сад. Колись він був розкішний. Тут усе висаджували працівники ботсаду Гришка. Зі старожилів залишився тільки інжир, всі інші за 30 років не вижили. У нас росла така здоровецька пальма, яка вдерлась у стелю і не могла «витримати» тієї висоти, їй було мало ґрунту.

Я з бібліотечної династії. Мої батьки працювали в бібліотечній сфері. Я працювала під час шкільних канікул у Державній історичній бібліотеці, по місяцю після 9-го і 10-го класів, щоб впевнитися у правильності свого вибору і заробити кишенькові гроші.

У бібліотеку Вернадського потрапила після закінчення інституту. Я навчалася на бібліотекаря-бібліографа, спеціалізація «Технічні бібліотеки». Наш фах – це бібліографія. По суті це довідково-пошуковий апарат у книгозбірні, який у стислому вигляді подає інформацію за різними галузями та напрямами.

Я тут працюю 39 років. Ще застала той період, коли книгозбірня повністю розташовувалась на вулиці Володимирській. Після переїзду сюди ми все прибирали, відмивали мармур після будівельників, перевозили фонд, розставляли книги, формували довідково-пошуковий апарат.

Завдання нашого відділу – це надання письмових довідок та усні консультації. У нас є такі послуги, як віртуальна довідка «Запитай бібліотекаря» і «Запитай бібліографа». Люди звертаються, і ми формуємо відповіді на запити окремих користувачів, установ, організацій.

Я не вбачаю у фразі «книжковий черв’як» негативного відтінку, якщо людина, наприклад, любить свою професію. Це справді стереотип, бо «заритись» у книги ми часу не маємо. Якщо й читаємо, то тільки заголовки, зміст переглядаємо, формуємо анотацію, щоб створити бібліографічний запис і каталогізувати певне видання або розкрити ті знання, які є у книгах для широкого кола читачів.

Я закінчив Національний авіаційний університет за напрямом «Телекомунікації» 2009 року й прийшов у бібліотеку на позицію інженера. Пропрацював приблизно два-три роки, а потім перейшов у відділ науково-бібліографічної інформації. Моя спеціальність не була пов’язана з бібліотеками. Та ще під час навчання я приходив сюди на практику, і мені тут сподобалося.

Зараз я молодший науковий співробітник і певною мірою ветеран цього відділу.

На роботі ми займаємося читачами, а ще складаємо списки літератури. Особливість нашого відділу, на відміну від основного сховища, яке може обробляти запит читача протягом цілої години, в тому, що ми обслуговуємо набагато швидше, оскільки маємо все під рукою. Ми можемо за 10-15 хвилин впоратися, а то й швидше.

До нас звертаються і студенти, і люди старшого віку. Весь наш відділ – це, по суті, бібліотека бібліотеки. Ми маємо свій фонд, а також унікальне зібрання енциклопедичних видань, які складно знайти ще десь у нашій країні. Ще є література ХІХ століття, проте ми не можемо її видати всім охочим.