Де ти працюєшЯ працюю в Ботанічному саду імені Гришка

Фото: Анна Бобирєва

Ідея створення ботанічного саду зародилася ще у 1918 році, коли була створена Національна академія наук. Один з її перших президентів Володимир Липський обґрунтував ідею ботанічного саду, окреслив його структуру, напрямки діяльності, детальний план будівництва. Липський переїхав в Одесу, де зайнявся створенням ботанічного саду Одеського університету. Ідею створення ботсаду вдалося реалізувати, тільки коли столицю України перенесли з Харкова до Києва. Будівництво розпочалося у 1935 році. Для відвідувачів його відкрили на початку 60-х років.

Василь Михайлович Остапюк

Головний садівник

Я працюю в ботсаду з 2005 року. З 2012 року – на посаді головного садівника. Також у відділі ландшафтного будівництва я займався вирощуванням садівного матеріалу. Тепер організовую бригаду, і ми займаємося доглядом за зеленими насадженнями – це від косіння газонів до реконструкції ділянок. Площа тут близько 130 гектарів. Територія велика, встигнути на своїх двох не завжди виходить, тому інколи ми пересуваємося по саду на авто. Коли я ще працював на конкретних ділянках – то навіть не зовсім орієнтувався, а на посаді головного садівника маю знати все, усю територію. Тому карта мені вже не потрібна.

Сад розташований на історичній території, що має назву «Звіринець», де за літописами розташовувалася заміська резиденція київського князя, одного з наступників Ярослава Мудрого. Ще в князівські часи тут були мисливські угіддя і був заснований Видубицький монастир, а навколо нього містилися поселення. Там, де зараз територія саду бузків, навіть на старих фотографіях кінця XIX – початку XX століття можна побачити, що навколо монастиря є житлові будинки. Тут мешкали відомі люди. Наприклад, території відділу акліматизації плодових рослин називають Караївкою, бо тут була дача лікаря Караваєва. З кінця XIX століття на цій території розташований Свято-Троїцький монастир.

Офіційною датою заснування вважається 1935 рік. Хоча створити ботсад було в планах, коли ще заснували першу Національну академію наук, головою якої став Вернадський. Коли прийшла радянська влада – монастирі закрили, людей відселили. Розбудова території почалася вже по закінченню війни, з 1946 року. Сад бузків, значною мірою, поповнився колекціями, які привезли з німецьких розсадників. Значну кількість ділянок було створено до відкриття саду для відвідувачів. Сам сад відкрили на початку 60-х. До цього тут висаджували рослини, облаштовували доріжки. Ще є старі світлини, де дерева, які тепер мають 5-6 метрів, там – у зріст людини.

«Каркас» саду був створений за радянських часів. Старі теплиці, оранжереї – досить енергозатратні, бо тоді не задумувалися, що доведеться колись економити. Тепер ми витрачаємо дуже великі кошти, щоб у зимовий період зберегти унікальні колекції. Будівництво нового купола (оранжереї – ред.) було започатковано в кінці 80-х, на початку 90-х воно призупинилося, але з середини 90-х років усе-таки пішло до логічного завершення. Коли ми відкрили головний купол, його проект, можливо, уже був застарілий. Не враховувалися енергоощадні технології, і це одна з головних проблем, щоб зберегти колекції. Тепер ми не можемо щось кардинально розбудовувати.

У саду є три зони: наукова, де вхід для відвідувачів обмежений, науково-експозиційна, яку можна відвідувати, і господарська. Майже щороку в нас з’являються нові ділянки. Наприклад, у 2012 році відкрили корейський сад. У його підготовці брали активну участь корейські спеціалісти – правда, в екстремальних умовах: тоді випало ледь не півметра снігу. Також у нас відкрилися ділянки тибетської культури, зараз створюємо індонезійський сад. У деяких відділах ділянки створені, щоб відтворити природні умови на невеликій території, і розміщені вони за природно-географічним принципом. Наприклад, ділянки «Українські Карпати», «Далекий Схід», «Західний Сибір» та інші. А ось корейський сад показує прийоми озеленення, асортимент декоративних рослин. Але найбільш популярні в нас – моносади. Це зібрана колекція рослин одного виду чи роду, як-от сади магнолій чи троянд. Зараз ми працюємо над тим, щоб створити електронну базу рослин. Раніше у нас проводилася інвентаризація рослин на паперових носіях, але це не завжди зручно.

На травневі вихідні (з 1 по 9 травня), коли починає цвісти бузок, у нас буває по 150 тисяч людей. Максимум у день було 30 000 відвідувачів. Цей період є проблематичним, бо дуже велике навантаження. Наприклад, навколо магнолій – а вони не дуже люблять втоптування ґрунту. У нас така структура саду, що є центральний вхід – тому спочатку відбувається скупчення людей в одній точці. Але потім люди рівномірно розходяться по території – хто до саду бузків, хтось до саду магнолій. Ми влаштовуємо чергування на центральному вході та пікових ділянках. Є сумлінні відвідувачі, а є такі, що дозволяють собі зламати й понести додому. Але треба розуміти: щоб була змога приходити в ботсад наступного року, треба з повагою ставитися до рослин.

Роман Вікторович

Провідний науковий співробітник, доктор біологічних наук.

Займається тропічними і субтропічними рослинами

Ботсад переважно спільнота сприймає як парк для гуляння, а насправді – ми є офіційним підрозділом Академії наук, вважаємося науковим інститутом, фінансуємося за напрямками фундаментальних біологічних досліджень. Те, що ви бачите навколо – ландшафти, рослини – це наш борг перед людьми, які сплачують за це задоволення. На сьогодні десь 50% фінансування нам виділяє держава, 50% – ми заробляємо самі. Дуже важливо, щоб люди приходили до нас, адже надходження від вхідних квитків – одна з найбільших статей доходу. Є такі, що перескочать через паркан – їх за руку ніхто не ловить, а нам не шкода, щоб люди дивилися. Але нам критично не вистачає коштів. Насамперед на опалення оранжерей, тому що сьогодні це коштує надзвичайно дорого.

Наша структура організована відповідно до підрозділів, я працюю у відділі тропічних і субтропічних рослин. Усе, що стосується флори тропіків та субтропіків, те, що не може в нас вижити без скла, усе зібрано тут – в оранжереї. Колекція нараховує під чотири тисячі видів. Вони були зібрані впродовж більш ніж 40 років: наші співробітники їздили в експедиції, ми обмінювалися з колегами з інших ботанічних садів, щось купували.

Наша колекція має статус національного надбання – це означає, що вона становить величезну цінність для України. Коли наші попередники привозили рослини і збирали цю колекцію, мало хто замислювався для чого, а просто збирали. Тоді час такий був: щоб було, щоб людям показати.

Тепер виявляється, по-перше, дуже багатьох рослин у місцях, з яких їх привозили, вже немає. Там стоять аеропорти, міста, розпахані поля. І ті рослини збереглися тільки в наших оранжереях. По-друге, ці рослини виявляються дуже цінними у фармакології, у косметології або як біологічно-активні добавки. Тобто вони мають такі властивості, яких не мають рослини української флори. По-третє, ці рослини тепер уже не можна просто привезти – їх або немає в природі, або держави, усвідомлюючи їхню важливість, заборонили їх вивозити. Тому наша колекція надзвичайно цінна. Думаю, з часом буде усвідомлення на більш високому рівні, не тільки академічному.

Ось ті абрикоси, які ви можете бачити по Києву – вони вийшли з нашого відділу плодових рослин. У нас працює людина, яка стояла у джерел селекції (створення сортів – ред.) кизилу – Світлана Василівна Клименко. Вона створювала дуже багато сортів цієї культури, які розійшлися по Україні, Росії, Білорусі, Європі. Колеги у відділі нових культур займаються розробками в галузі біоенергетики, фармації та косметології.

Тим, що росте на клумбах, займається відділ квітниково-декоративних рослин – він також володіє однією з найбільших у Європі колекцій півоній. Вона унікальна. Оскільки Європа та Америка сортами обмінювалися, їхній асортимент приблизно однаковий, а ми у Союзі довгий час розвивалися закрито, тому в нас є такі сорти й такі селекційні лінії цих рослин, яких немає в Європі.

Є також відділ, який займається збереженням трав’янистих рослин. Багато видів унаслідок недбалої господарської діяльності перебувають у плачевному стані. Тому працівники цього відділу їздять Україною, спілкуються з місцевими, властями, переводять території в статуси заказників, заповідників, аби зберегти осередки природної флори.

Колекція рослин поповнюється. Ми обмежені в коштах, але можемо купувати рослини в магазинах України. Є ще обмін між ботанічними садами: ботсади по всьому світу публікують каталог – делектус – з переліком тих рослин, які в надлишку в ботанічному саду. Цими рослинами вони можуть поділитися з колегами. Ми щорічно публікуємо свій делектус й отримуємо делектуси від інших ботсадів з різних куточків світу.

Юрій Валерійович Буйдін

Завідувач відділу квітниково-декоративних рослин

Я працюю у ботсаду вже 18 років, захистив кандидатську дисертацію, очолюю відділ квітниково-декоративних рослин. Відділ у нас досить великий, один з найбільших. На сьогодні маємо величезні колекції, які налічують понад 5000 видів, сортів, різновидів рослин. У нас є кілька профільних колекцій, які є основною характеристикою нашого відділу. Одна з найголовніших, яка має статус національного надбання України – це колекція півоній. Вона налічує близько 700 видів сортів. Держава підтримує цю колекцію, а ми намагаємося спрямовувати максимальні зусилля на її утримання. Усього близько 50 сортів півоній є в нашій селекції, ця робота продовжується. У нашому відділі є два види ділянок: закриті, лише там проводиться наукова робота і міститься основна колекція півоній, та експозиційна ділянка – там представлена десь третя частина цієї колекції для відвідувачів.