Де ти працюєшЯ працюю у Будинку звукозапису

Фото: Андрій Шурпенков

Ми одна з п’яти найбільших студій Європи, що збудовані за однаковим проектом. Такі самі є у Ташкенті, Братиславі, Москві та Будапешті.

Київську студію будували для компанії грамзапису «Мелодія». Планувалося, що тут записуватимуть нову інструментальну музику й одразу тиражуватимуть на вінілі, тому Будинок звукозапису складався з двох приміщень – студії, у якій ми перебуваємо, і виробничого корпусу.

У радянській економіці все було за залишковим принципом.  Телебачення – №1 і дуже пріоритетне, натомість радіо не мало таких серйозних вливань. З огляду на ці та інші факти, уже під час будівництва від ідеї відмовилися – і так студія виробництва грамплатівок перетворилася на студію запису для комітету телебачення і радіомовлення. Виробничий корпус не працював узагалі, його знесли на початку 2010-х.

Перший проект було розроблено ще у 1962 році, будівництво почалося 1967-го, а закінчилося у 1972 році. Ми тоді перебували у складі Держтелерадіо й були окремим підприємством, що мало назву Будинок звукозапису Українського радіо. Ми виробляли продукцію, якою поповнювався ефір українського радіо і телебачення. Це було державне замовлення. Частково в цих студіях знімали музичні телепередачі – оркестри, концерти.

З розвалом СРСР усе занепало, потреба в нас зникла, розпочалося переформатування. Будинок звукозапису приєднали до Національної радіокомпанії України. Слово «національна» ні про що не говорить – зарплатня у кілька тисяч.

Тепер наша компанія переживає складний процес вливання у структуру ПАТ «НСТУ», суспільного мовника. Як правило – телевізійники знають картинку, але взагалі не розбираються у звуці, тому все, що звучить на Першому національному – це дуже погано. Вони якось мають зрозуміти, що без нашої компанії не зможуть. НСТУ зараз використовує на повну наші студії, а ми демонструємо свій потенціал у виробництві звукової фонограми. Є нова програма «Через Щур», там є такий Вінтонів Роман, переїхав із Західної України, хлопець працьовитий, енергійний – вони і замутили з нами цей проект. Готуємо разом ще програму новорічних колядок, окрім того, відновили щотижневі прямі трансляції оркестрових концертів для радіо «Промінь» і каналу «Культура» разом зі стрімом у Facebook.

Студія 1

Як я вже казав – це одна з найбільших студій у Європі, що має дуже хороші акустичні параметри. Її об’єм – 10000 м3. Згідно з нормативами, на кожного виконавця повинно бути 100 м3 простору. Тож усі ці маленькі студії, студії на дому, коли у ванній ставлять мікрофон і намагаються щось заглушити – як на мене, профанація.

При вводі в експлуатацію тут був дефект – диригент не чув усі групи інструментів рівномірно. Тоді Ленінградський завод кінофікації долучився до доопрацювання проекту. І спроектували такі екрани – це дуже важкі системи, що тримаються на десятках тросів і великих лебідках. Спеціальна параболічна конструкція дала можливість поширювати звук рівномірно.

Ця студія відокремлена від інших приміщень будівлі й має власний фундамент. Зовнішні стіни мають інший фундамент, відстань між ними 70 см. Це зроблено, щоб поглинути абсолютно всі вібрації та шуми з вулиці. Коли у студії немає нікого – дуже тисне на вухо абсолютна тиша.

Але прогрес вніс свою ложку дьогтю. Зелена лінія метро проходить під будівлею. Ми мали великі проблеми з будівельниками і, звичайно, висували їм свої вимоги. Зрештою, на цій ділянці (Кловська-Печерська) метробудівці були змушені покласти рейки на резинові опори, щоб зменшити рівень шуму. Це допомогло, хоча в абсолютній тиші, особливо ввечері, ви можете відчути, як під землею їде потяг.

Апаратна

Сигнали всіх мікрофонів, розміщених на сцені, надходять в апаратну. Для симфонічного оркестру зазвичай це 20-24 мікрофони. У цій кімнаті працює звукорежисер, який мікшує отриманий звук. У нас є парк мікрофонів світового рівня – Neumann, AKG. Що стосується пультів – тут гірше, але це компенсується тим, що в нас працюють найкращі звукові інженери.

Студія 2

А це мала концертна студія. Вона так називається, бо саме звідси велися трансляції концертів різноманітних колективів ще з моменту відкриття студії. Звичайно, подібні заходи проходили в присутності КДБ. Коли я сюди прийшов у 1982-му – це була не робота, а суцільні нерви. Концепція була така – все має бути ідеально чисто. Це означає, що будь-який шум, скрип, навіть якщо паличка диригента стукнула по пюпітру – це вже брак, розбори, зняття премій і так далі.

Підлога, яку ви бачите крізь дірки лінолеуму була тут із самого початку. Вона поставлена на бетонній основі і склеєна смолою. І цей паркет почав жахливо скрипіти, тому під час запису всі мали сидіти нерухомо. А як ти будеш нерухомий, коли граєш музику – тут емоції! Ось такі були в нас проблеми з ефірами. Під час підготовки до Олімпіади-80 нам привезли рекортан з бігових доріжок, і тоді ми застелили ним підлогу. Рекортан уже зняли, тож ми в процесі виготовлення нової підлоги.

Перші записи Софії Ротару, Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Василя Зінкевича були зроблені саме у цій студії.

Студія 3

Тепер ми називаємо це приміщення вокально-інструментальною студією, але це не відповідає її початковій функції. Тут здебільшого пишуть радіовистави і літературні програми. Ця студія особлива і намолена великими іменами – Кікабідзе, Караченцев, Назарій Яремчук, Ротару. А не так давно тут цілий рік квартирував Вакарчук, який вважає, що найкращого звучання можна досягти саме у цій кімнаті.

Сама кімната невеличка – десь 80 м2 об’єму. Однак методом послідовного перетворювання вона стає все кращою і тепер ідеально підходить для запису вокалу. Зараз тут ще стоїть рояль.

Катакомби

У цьому машинному приміщенні містяться обігрівачі та кондиціонери. Не все вже працює на повну потужність, бо, наприклад, система зволоження повітря давно вийшла з ладу, охолоджувати повітря ми теж не дуже можемо, тільки підігріти. Те, що ви бачите – дуже енергозатратна система, величезна кількість енергії потрібна, щоб усе це функціонувало. У цих катакомбах дуже рідко хто буває, навіть з працівників, тому вважайте, що вам пощастило. На відміну від державних заводів такого класу обладнання, тут ще все якось живе. Без дотацій утримати таку будівлю, звичайно, неможливо – насамперед через плату за оренду і тепло. Усі розмови, що подібні студії мусять себе окупати, безпідставні, бо немає на сьогодні такої кількості замовлень.