The Village Україна у рубриці «Де ти працюєш» розповідає про цікаві нежитлові будинки Києва та людей, які в них працюють.

Київський палац дітей та юнацтва

АДРЕСА: Івана Мазепи, 13

АРХІТЕКТОР: Авраам Мілецький, Едуард Більський

СТИЛЬ: радянський модернізм

ДАТА БУДІВНИЦТВА: 1962-1965

КІЛЬКІСТЬ ПОВЕРХІВ: 3

ПЛОЩА: 12 тисяч м2

СПІВРОБІТНИКІВ: близько 500, з них 300 – колектив педагогів

 Як дістатися

пішки від станції метро «Арсенальна» вулицею Івана Мазепи

Про Київський палац дітей та юнацтва

Палац був збудований 1965 року за проектом архітекторів Авраама Мілецького та Едуарда Більського. За цю споруду вони були нагороджені Державною премією СРСР. Спочатку будівля мала назву Палац піонерів і школярів.

На її місці раніше був розташований Микільський військовий собор, споруджений ще в 1696 році. За рішенням радянської влади його знищили 1934 року.

Палац піонерів і школярів у Києві став архітектурною спробою розробити простір, максимально адаптований для потреб дитини. Художники-монументалісти Ада Рибачук та Володимир Мельниченко оздобили мозаїками інтер’єри Палацу та декоративний басейн, що міститься перед будівлею. Поруч із басейном стоїть найвищий флагшток у Києві заввишки 50 метрів.

Будівля розрахована на одночасне перебування в ній 2500 дітей. Усередині облаштували понад 100 залів, кабінетів, лабораторій і майстерень, а також обсерваторію, кінолекційний та концертний зали. У рік відкриття Палацу піонерів і школярів у ньому запрацювало 104 гуртки та 400 навчальних груп, які відвідували 8 тисяч дітей.

З часів проголошення незалежності України заклад має назву Київський палац дітей та юнацтва і є найбільшим центром позашкільного навчання в країні. Сьогодні в ньому навчається майже 10 тисяч вихованців віком від 5 до 21 року та працює понад 600 груп різних напрямів. Серед них інформаційно-творче агентство «ЮН-ПРЕС», відділ науково-технічної творчості, художньої, народної творчості, біології, інформаційно-комунікаційних технологій, туризму, краєзнавства та патріотичного виховання, соціальних ініціатив, психологічного та методичного забезпечення, авіаційно-космічний центр, а також спортивний відділ.

Олена Клименко

заступниця директора

Київський палац дітей та юнацтва як організація з позашкільної освіти був створений у Києві ще в далекому 1934 році. Тоді він мав назву Палац піонерів та жовтенят. Першим місцем, де займались юні кияни, був один із найкращих будинків Києва того часу – Національна філармонія України (тоді – Будинок радіоцентру). 12 листопада 1943 року, через 6 днів після звільнення Києва від нацистської окупації, Палац розпочав свою роботу. А в листопаді 1944 року переїхав у нове приміщення на вулиці Кірова, 32 (тепер вул. Грушевського – авт.), де тепер розташоване посольство Китайської Народної Республіки.

Але з часом будівництво окремого великого приміщення, де могла б займатися велика кількість дітей, стало нагальною потребою. Тому в 1962 році почалося будівництво Палацу, в якому ми зараз. За задумом будівля мала стати своєрідним культурно-освітнім храмом для дітей.

Будівля цілком відповідає плану, проте деякі задуми щодо розбудови палацового комплексу так і не вдалося реалізувати. Поруч із Палацом мали звести готель, в якому могли б зупинятися дітки з різних міст. А від цієї будівлі до Труханового острова, де розташована наша водна станція, повинні були збудувати канатну дорогу через Дніпро. Також мали зробити басейн для дітей. Але ці проекти не були реалізовані.

23 травня 1965 р. Палац для дітей та юнацтва урочисто відкрили в цій будівлі. Тоді й розпочався новий етап його історії. Палац завжди відкривав для своїх вихованців багато можливостей. На зустрічі з дітьми сюди приїздили видатні люди, відомі діячі науки, культури, спорту, серед яких президент Національної академії наук України Борис Патон, космонавти Юрій Гагарін, Валентина Терешкова, Леонід Каденюк тощо. Ці зустрічі надихали вихованців і педагогів на нові досягнення.

Були у Палаці й справжні відкриття. Наприклад, наші юні спелеологи в 1969 році відкрили невідому раніше печеру «Атлантида» у Тернопільській області.

Як сучасний заклад позашкільної освіти Палац активно розвиває нові напрями роботи. Щороку відкриваються нові гуртки, зокрема у 2017 році ми відкрили 30 груп. Також постійно оновлюються кабінети, з’являється сучасне обладнання. Добре, що міська влада нас активно підтримує в цьому. Зокрема, до кінця травня 2018 року обіцяють реконструювати басейни з мозаїкою, які розташовані перед будівлею. Вони вже багато років не працюють, а колись наші судномоделісти запускали у великому басейні свої моделі та навіть влаштовували змагання. У меншому – діти могли плавати на надувному човні під час свята початку нового навчального року.

Ми намагаємося створювати умови для самореалізації дітей: влаштовуємо їхні персональні виставки, проводимо конкурси, олімпіади, концерти, спортивні змагання, науково-експериментальні дослідження. 15 творчих колективів Палацу мають звання народного, є один – зразковий. Наші вихованці виступають на різноманітних міжнародних заходах у Латвії, Литві, Естонії, Білорусі, Молдові, Болгарії, Кореї, Китаї, Польщі, Чехії, Нідерландах, Німеччині, Франції, США, Японії тощо.

Тетяна Кожаєва

головна художниця Київського палацу дітей та юнацтва

Як головна художниця Палацу я займаюся сценічними постановочними роботами і декораціями: оформленням спектаклів, концертів і всього, що відбувається на нашій сцені. І так вже більше 40 років. У нас постійно відбувається багато заходів, тому робота дуже цікава, об’ємна і творча. Діти готують циркові, драматичні вистави, концерти, шоу-програми.

Раніше наш Палац постійно приймав закордонних гостей, адже входив до екскурсійної програми для іноземців. Річ у тому, що в радянські часи в Києві працювало екскурсійне бюро, яке водило містом іноземні туристичні групи мало не з усього світу. Дуже класно, що наш Палац піонерів розташований біля площі Слави на схилах Дніпра, куди щодня приїжджали автобуси з туристами. У нас працював цілий відділ міжнародних відносин з англомовними екскурсоводами, які приймали іноземні делегації.

Недивно, що Палац був частиною туристичних маршрутів, адже в радянські часи ця будівля вважалась дуже прогресивною. Взагалі тоді це було будівництво номер один у Києві. Сюди були спрямовані шалені суми грошей і найкращі спеціалісти, не кажучи вже про те, що будував його видатний архітектор Авраам Мілецький.

У будівництві використали цілковито нові на той час технології в архітектурі – бетон і скло. Підлога тут була встелена лінолеумом, який у 60-х роках не був надто поширений у Радянському союзі. Ми заїхали сюди і вперше побачили тут жалюзі. Хто взагалі в той час знав, що таке жалюзі? Всі будівельні матеріали та обладнання були завезені з Фінляндії. Наш концертний зал ззовні декорований панелями з фінського дерева, а фінські столи та стільці, які поставили в кабінетах ще в 60-х, досі в гарному стані.

Сцену концертного залу за технічними характеристиками іноді порівнюють з оперним театром. Коли я вперше побачила цю сцену, зрозуміла, що не полюбити її просто неможливо. Навіть коли до нас приходили працівники театру Франка чи Лесі Українки, вони із заздрістю дивилися на нашу сцену, яка обертається. Вона має два кола, які обертає механізм. Її глибина становить 18 метрів, а це дуже хороший показник для постановочної роботи.

Наша сцена не суто театральна, а театрально-концертна, адже тут проходить багато різноманітних заходів, серед яких навіть циркові. Зал розрахований на 900 глядачів. Мілецький заздалегідь продумав ідею поставити в ньому лави замість крісел, бо на лавах може розміститися більше дітей. Зал сконструйований у формі амфітеатру, тобто кожен ряд міститься на підвищенні. Майданчиків з такими характеристиками у дитячих закладах в Києві більше немає.

Що геніально в Палаці, так це те, що він завжди йде в ногу з часом. Ми не можемо залишатися в 70-х роках чи навіть у початку 2000-х. Якщо раніше в нас був механічний пульт для керування світлом, то тепер він цифровий. Також ми маємо цифрову студію звукозапису. Стиль оформлення вистав сьогодні теж змінюється, тому в нас є всі можливості для того, щоб поставити як класичний спектакль, так і сучасне шоу з використанням відео та 3D.

Ми розуміємо, що завжди маємо бути попереду всієї планети з нашими виставами та концертами.

Я все життя працюю в Палаці, і в мене жодного разу не виникало бажання спробувати щось інше, адже тут неймовірно цікаво. Палац – це для мене будинок, в якому я живу. Це моє середовище, де я можу реалізувати себе як художник, як викладач і особистість. Діти і все, що тут діється, це таке надзвичайне явища. Ця робота дуже вдячна. Але вдячність – це не диплом чи нагорода, а відчуття, яке виникає, коли тисяча глядачів у залі аплодує тій роботі, до якої ти щодня докладаєш зусиль.

Лілія Заруцька

заступниця директора

Ініціатором будівництва Палацу піонерів і школярів був Петро Шелест, який тоді обіймав посаду першого секретаря ЦК КП України. Побувавши в Палацах Москви та Ленінграда, він вирішив, що в Києві теж має бути така будівля. Палац піонерів і школярів звели всього за кілька років. Будівництво перебувало під особливим контролем перших осіб республіки.

На той час будівля була надсучасна, і навіть сьогодні, дивлячись на неї, важко сказати, що їй вже більше 50 років.

Я працюю в Палаці уже 49 років. Починала з методиста, а тепер обіймаю посаду заступника директора. Протягом цих десятиліть я бачу, що діти, які пройшли його, стали успішними в житті. І дуже приємно, коли зустрічаєш вже дорослих учнів, а вони досі пам’ятають своїх педагогів і цінують усе те, чого навчилися в цих стінах.

Унікальність і головна перевага Палацу в тому, що це не школа, куди дитина має обов’язково ходити і вивчати щось, незалежно від бажання. Тут діти мають змогу обирати і приходять за тим, що їх насправді захоплює. Деякі наші вихованці випробовують себе в 10 різних гуртках, перш ніж знаходять щось своє.

Усі наші гуртки залишаються безкоштовними, і лише невеликий відсоток занять для малюків є платним.

Надія Іллюк

керівниця інформаційно-творчого агентства «ЮН-ПРЕС»

Я працюю в Палаці з 1987 року. Спочатку мені доручили комсомольський штаб, а вже з 1990 року ми почали створювати інформаційно-творче агентство «ЮН-ПРЕС».

Спершу ми відкрили три гуртки: літературний, журналістику та прес-центр. А в 1996 році виросли до Школи основ журналістики, фотожурналістики і телебачення. Ми провели перший конкурс «Журналіст №1», за підсумками якого 10 переможців з усієї України стали студентами факультету журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Сьогодні в нашому агентстві діє 50 гуртків. Це і Школа основ журналістики для дітей 8-10 класів, і спеціалізовані гуртки: менеджмент у ЗМІ, журналістика «абітурієнт», спортивна журналістика, IT-журналістика, медіаправо, репортери, різні напрями фотографії, операторська майстерність, відеомонтаж. Окрім цього, в нас працює гурток анімації для маленьких діток та підлітків.

У Палаці ми проводимо прес-конференції для учнів, засідання медіаклубу, організовуємо фестивалі та конкурси.

Я вже 30 років тут працюю і щодня приходжу на роботу, як на свято. Буває, йдеш вранці без настрою, підходиш до Палацу, чутно дзвони Києво-Печерської лаври – і настрій одразу покращується.

Для мене ця будівля – справжній палац. Його масштабність і місце розташування на схилах Дніпра справді впливає на викладачів і дітей. Тут відчувається піднесеність. Наприклад, коли ми проводимо заняття в медіазалі, де відбуваються конференції та зустрічі, діти вже не поводяться як в школі на уроці, а налаштовані на серйозну роботу.

Людмила Ткачук

завідувачка відділу біології

Я почала працювати тут ще в 1967 році, незадовго після того, як Палац запрацював уже в новій будівлі. Тоді педагогів обирали дуже ретельно, звертали увагу і на професіоналізм, і навіть на зовнішній вигляд. Сюди прийшла працювати педагогічна еліта: заслужені вчителі, заслужені артисти, відмінники освіти. А поруч із заслуженими потрібно комусь виконувати обов’язки лаборантів. Саме на цю посаду мене і взяли. Я доглядала тваринок у куточку живої природи.

У нашому відділі біології працює 76 гуртків та 5 лабораторій, у кожній з яких – 5-7 напрямків навчання. Палац постійно розширюється, а кількість гуртків збільшується. Наприклад, раніше у відділі біології було 46 гуртків, а тепер на 30 більше. Це свідчить про те, що в дітей збільшується цікавість. Тому нещодавно довелося навіть холи на другому і третьому поверхах переобладнати під навчальні кабінети. Також постійно закуповуємо нове обладнання.

У Палаці діє лабораторія експериментальної біології, де діти працюють з такими напрямками, як молекулярна біологія, біотехнології, генетика, біохімія. Тут ми розвиваємо молодий науковий потенціал. Заняття у нас проводять спеціалісти з профільних інститутів, тому і рівень робіт, які діти готують на конкурси, дуже високий. Наші вихованці часто беруть участь у конкурсах і конференціях. Ще в нас працює гурток «Біологія англійською мовою» для дітей, які планують представляти свої роботи на міжнародних конкурсах.

У лабораторії фізіології працюють гуртки медичної школи: анатомія, фізіологія, основи терапії. Сюди входить і обов’язковий курс з догляду за хворими. Також є гурток екології, в рамках якого діти роблять власні проекти. А на заняттях з хімії ми проводимо справжні хімічні досліди та цікаві експерименти, бо в нас для цього є велика кількість реактивів та спеціальне обладнання.

Останніми роками різними напрямами з відділу біології цікавиться дуже багато дітей, особливо з молодшої школи. У нас дітки можуть поспілкуватися з тваринами в живому куточку. Зараз це невеликий кабінет з кроликами, морськими свинками, хом’ячками, папугами, шиншилами, черепахами. Для маленьких дітей такий живий куточок виконує функцію контактного зоопарку. І поки малеча бавиться з тваринами, ми розповідаємо про них і проводимо заняття. А раніше в Палаці навіть були періоди, коли живий куточок розміщувався в холах другого і третього поверхів. Там стояли великі вольєри з папугами та канарками, а також акваріуми з різноманітними рибами.

Володимир Литвиненко

завідувач відділу інформаційно-комунікаційних технологій

Я працюю в Палаці 3 роки, викладаю «комп’ютерну графіку» та «розробку девайсів». Моє дитинство минуло в подібному юнацькому центрі – клубі юних моряків «Шквал», що був відомим на всю Україну. Тому працювати в палаці, прийнявши естафету від моїх наставників, це природно. До того ж дуже класно ділитися знаннями з дітьми.

Для мене Палац – це великий корабель, на якому є команда, а кожен член має свої обов’язки. Команді потрібно постійно оглядати простір і пильнувати, щоб курс був безпечним та правильним, а корабель – сучасним і красивим. Ми як команда стежимо за розвитком технологій, аби освоювати їх. Адже гарний той вчитель, який постійно вчиться.

Я вважаю, що будівля дуже зручна і для дітей, і для викладачів. Її розміри дають змогу великій кількості дітей одночасно займатися в гуртках. Щоразу коли я обходжу Палац, бачу, що тут постійно щось відбувається і всім завжди вистачає місця. Також дуже зручно, що будівля розташована в центрі міста, неподалік від метро.

Тут дуже творча атмосфера. Якщо сюди приходить фахівець, який має свою програму – ніяких обмежень для нього немає.

Марія Більщук

завідувачка костюмерної

Я досі пам’ятаю момент, коли вперше переступила поріг Палацу. Це було 1971 року, коли я навчалась в училищі культури. Одного разу мені потрібно було взяти сценарій у методичному кабінеті. Тільки-но я зайшла в цю будівлю, мені здалося, що я потрапила в рай. По обидва боки в холі стояли розкішні пальми, і все переливалося світлом. Ця краса не виходила в мене з голови, і я мріяла тут працювати.

Моя мрія через рік здійснилася, коли мене запросили на посаду керівника гуртка барабанщиць. На цій посаді я працювала протягом 20 років, і це були найщасливіші роки мого життя. Тоді в нас було по 27 виступів на місяць. Барабанщиці відкривали з’їзди, пленуми, спортивні заходи, в тому числі Олімпійські ігри 1980 року.

У 1991 році барабанщиць розформували, і я перейшла працювати в костюмерну. Тепер я обіймаю посаду завідувача костюмерної і дуже люблю свою роботу. Ми одягаємо дітей для концертів та вистав у Палаці, ретельно підбираючи кожен костюм. Іноді доводиться випробовувати кілька варіантів, перш ніж знаходимо потрібний образ. Також ми перемо і прасуємо всі костюми, аби видавати на сцену лише красу. Зараз у нас на обліку 4 тисячі найменувань костюмів.

Людмила Бодня

культорганізаторка

Я почала працювати в Палаці у далекому 1968 році, а пам’ятаю так, ніби це було вчора. Я прийшла сюди ще дівчинкою, після 11 класу школи-інтернату. І саме тут я зросла до омріяної професії культорганізатора.

Зараз я відповідаю за програму «Турбота» в палаці, у рамках якої ми опікуємося двома школами-інтернатами. Ми проводимо там гуртки, організовуємо майстер-класи наших педагогів і театралізовані програми, які створили наші гуртківці. Окрім цього, я відповідаю за фестиваль «Гра скликає друзів». Ми з колегами започаткували цей фестиваль гри багато років тому. В ньому беруть участь всі райони нашого міста, кожен з яких готує свої ігрові програми. І хоч живої гри зараз дуже мало, але такі заходи дітям подобаються.

Раніше бувало, підходиш до Палацу, а тут діти граються в «резиночки», м’ячі та різні інші ігри. На кожній перерві в холах всі теж разом обов’язково у щось грали.

Здається, Палац узагалі не змінився з роками ззовні і має дуже добрий вигляд, а от кабінети стали сучаснішими, з’явилося нове оснащення. На зміну деяким гурткам, які діяли раніше, започаткували нові. Палац постійно змінюється та оновлюється всередині. Проте я дуже ностальгую за нашими басейнами. Раніше влітку і восени кожного ранку, коли йшла на роботу, слухала, як дзюрчить водичка. Так приємно одразу ставало всередині.

А коли я тільки прийшла сюди працювати, постійно блукала коридорами і нічого не могла знайти, настільки ця будівля велика. Вона була дуже вражаюча і сучасна на той час – зі скла і бетону.

Я дуже люблю Палац. Це моя друга домівка, а іноді – навіть перша.

Ольга Бебко

завідувачка молодіжно-мистецького центру «Дім Миколи»

У Палаці я відповідаю за діяльність галереї «Дім Миколи». Ми заснували її в 1994 році. А раніше з 1991-го протягом 4 років тут працювала Академія творчої молоді. Коли ці талановиті молоді люди закінчували навчання, часи були складні, не всі могли вступити до вишу чи знайти роботу. Мені було шкода цих обдарованих дітей, і я вирішила проводити їхні виставки в палаці. Так виникла галерея «Дім Миколи».

Ми проводимо багато цікавих виставок, у яких беруть участь наші вихованці. В деяких проектах виставляємо роботи наших учнів разом з відомими митцями. До речі, деякі вихованці стали відомими художниками, як, наприклад, Нікіта Кадан. Перші свої персональні виставки він проводив саме в цій галереї, коли йому було 17 років.

Виставки у нас оновлюються кожні два тижні, а деякі тривають місяць. Свої роботи тут представляють і закордонні художники. Нещодавно Ґете Інститут проводив тут виставку німецьких художників, також у цій галереї проходила виставка сучасної японської кераміки, яку щодня відвідувало близько тисячі людей.

Палац – дуже гарний простір. Кожен кабінет і зал тут продуманий, тому зручно займатися з дітьми і проводити різноманітні заходи. До того ж він має зручне розташування в центрі міста, сюди легко можуть дістатися люди з усього Києва. Величезний плюс Палацу в тому, що навчання безкоштовне, тому багато дітей має змогу тут вчитися і розвиватися.