Де ти працюєшЯ працюю в Центрі Митрополита Андрея Шептицького (Львів)

Фото: Олег Бабенчук

Дата будівництва: початок навесні 2015 року, кінець восени 2017

Площа: 6027 м2

Кількість поверхів: 5 + підвальний поверх

Співробітників: 27, але їхня кількість збільшується

Про будівлю Центру

Центр Митрополита Андрея Шептицького почали будувати у 2015 році і урочисто відкрили 10 вересня 2017 року. Він завершив першу чергу розбудови студмістечка Українського католицького університету, що розташоване на ділянці між Стрийським парком та будівлею Державної фіскальної служби (податкова). Появі Центру передувала побудова студентського колегіуму (гуртожитка), навчального корпусу та храму Софії-Премудрості Божої.

Проект розробили у німецькому архітектурному бюро Behnisch Architecten та адаптували за участі львівського Chaplinskyy & Associates. Його вартість склала 5,7 мільйона доларів. Кошти для втілення проекту були залучені під час промоційної кампанії УКУ, що триває вже сім років. Вона дала змогу побудувати вже чотири будівлі кампусу та відкрити декілька нових навчальних програм. Головним фундатором Центру Митрополита Андрея Шептицького став Джеймс Констянтин Темертей – канадський підприємець та меценат українського походження.

Про простір

Будівля має п’ять поверхів та підвал.

П’ятий поверх призначений для адміністративних приміщень. Лише він буде закритим для відвідувачів. Тут розташовані прозорі кабінети (в тому числі й для ректора УКУ) та закрита тераса.

Четвертий поверх називають зоною коворкінгу – тут можна знайти зручні місця для читання, роботи за комп’ютером та командної роботи. В правій частині розташовані навчальні аудиторії.

Другий поверх теж бібліотечний зліва та навчальний справа. Його особливість – велика тераса котру обіцяють обладнати розетками.

Перший поверх відкритий для всіх відвідувачів. Навіть для тих, хто не оформив абонемент і не є студентом чи працівником УКУ. Тут розмістили рецепцію, крамничку з книгами та сувенірами і кафетерій, котрий обслуговує львівське соціальне підприємство «Горіховий дім». 40 % свого прибутку воно скеровує на допомогу жінкам, що опинились у кризових ситуаціях. Зліва від входу розташували дитячу кімнату, де можна буде залишити дитину під наглядом студентів-педагогів та виставкову залу.

Впродовж трьох місяців від моменту відкриття тут триватиме мультимедійна виставка Ecce Homo, присвячена Митрополиту Андрею Шептицькому. Над цим проектом працювали Влодко Кауфман, Сергій Петлюк, Святослав Луньов, Ліліана Гентош та Олег Яськів.

На підвальному поверсі можна знайти великий конференц-зал на 160 осіб, кабінети студуряду та простір для роботи й читання і кілька книжкових стелажів.

Від початку, проект не передбачав наявності навчальних аудиторій, але його довелось адаптувати до потреб університету, кількість навчальних програм у якому постійно зростає. В майбутньому, коли розбудова студмістечка продовжиться і з’явиться ще один навчальний корпус, цей простір можливо повернуть бібліотеці.

Коли я пришов на цю посаду, будівля була зведена, а ідея її використання напрацьована. Вдалось лише включитись в процес обговорення деяких змін концепції використання простору центру. Але засадничо все вже було проговорено.

Я не був в аналогічних українських будівлях, які були б настільки цілісно задумані й виконані та органічно відповідали б потребам академічної інституції, такої як Католицький університет. В неї закладена зрозуміла філософія, увага до людини, котра в ній перебуватиме чи працюватиме. Тут йдеться про увагу не лише, як про повагу до особистості та її комфорту, але й до того, чим вона займатиметься в цій будівлі. Наприклад, різні вікна, різної площі тут не лише з декоративною метою, для прикраси фасаду, а й тому, що більш вузькі вікна розмістили там, де бібліотека, аби давати затишок, спокій, тишу. Натомість, ширші вікна в тій зоні, що призначена для роботи за комп’ютером. У холі переплітаються різні публічні простори – виставкова зона, презентаційна зона, кав’ярня, крамниця, конференц-зала.

Принциповим було рішення, аби будівля не порушувала простору, в якому розташована. Це край Стрийського парку, зелена зона і конструкція будівлі покликана створити враження органічності розташування тут. Вона є продовженням парку, а парк – продовженням будівлі кольорами, використанням непокритого бетону, зелені акценти в меблях, що перегукуються з зеленню парку. Білий колір розширює приміщення, надає відчуття легкості.

Також дотримана концепція меблевої єдності – у всіх приміщеннях, починаючи від ректора і до технічного персоналу – підхід до всіх однаковий. Розміри приміщень приблизно однакові, без жодних преференцій залежно від посади. Це створює відчуття рівності, поваги та уваги до кожного.

Чому ми назвали це місце Інформаційно-ресурсним Центром? Англійською можна назвати його й бібліотекою, але на Заході давно розуміють, що це слово зараз використовують для великих культурно-ресурсних центрів. Тому Центр Шептицького є більше, ніж бібліотекою. Тут відбуватимуться події, пов’язані не лише з книгою, а також і з музикою та мистецтвом, кіно та урбаністикою, освітніми програмами. Концепція такого багатофункційного простору, де буде і бібліотека, але також будуть і навчальні аудиторії, і конференц–зали для проведення подій, і відкриті простори для командної роботи, включно з терасами, де можна проводити театральні, музичні вечори та багато іншого.

Це все розширює можливості нашого центру та дозволяє залучити ширшу аудиторію. Бо це академічний простір і, водночас, публічний. Ми хочемо відкритись суспільству, громадськості, але через отакі події. Щоб до нас приходили не просто подивитись як це може виглядати, не просто задля розваги, за естетичними та інтелектуальними враженнями, за відповідями на власні життєві питання.

В мої обов’язки входить співпраця з медіа та партнерами, а також промоція подій Центру.

Для мене найважливіше – це результат взаємодії студентів, викладачів, працівників, жителів та гостей Львова, усіх тих, кого щодня можна зустріти у Центрі Шептицького. Звісно, архітектура та простір прекрасні, але важливіші люди, які щодня спілкуються, обмінюються думками та створюють нові проекти.

Ті ідеї і рішення, що народжуються в Центрі Шептицького, навряд чи б змогли виникнути в іншому середовищі. В цьому і є його цінність.

В мої обов’язки входить абсолютна більшість того, що відбувається в Центрі. Окрім обслуговування подій ми матимемо стратегію ревіталізації бібліотеки через найрізноманітніші технології, котрі широко використовують в світі. Також у планах публічні акції та їх віртуалізація.

Ми повинні активно продавати книжки, впроваджувати технології маркетингу в культуру, щоб вона продовжувала бути цікавою аудиторії.

Такий Центр не міг з’явитись в іншому університеті, бо жоден інший університет не здатен бути вільним від заборон. Я мріяв про те, що прийду на роботу туди, де студенти вимагатимуть чогось від мене і вказуватимуть мені, що я маю робити. А я службова особа і робитиму саме те, чого вони від мене хочуть. Вони хочуть аби ми працювали довше? Щоб ми були в онлайні? Аби можна було сидіти в бібліотеці з кавою? Ми маємо думати, як реалізувати ці завдання.

Будівля – це також люди. Я вірю, що тут є спеціалісти, котрі здатні використовувати сучасні медійні, освітні та маркетингові технології, аби зробити випускників адекватними часу, в якому ми живемо.

Львів – місто, котре діє таким чином, що швидко тебе з’їдає і робить львів’янином. Цей Центр вже діє так само. Ця технологічна насиченість та прозорість змінює людей, котрі тут працюють, навчаються і просто проводять свій час.

В попередньому корпусі бібліотеки я була бібліотекарем-систематизатором, тобто присвоювала книгам LC-шифри, за якими ми розташовуємо літературу. У новому корпусі в обов’язки бібліотекарів, насамперед, входитиме консультування у сфері гуманітаристики, комплектування літератури за тематикою, співпраця з гуманітарним факультетом, відслідковування книжкових новинок – все це поки що у планах.

Специфіка цієї бібліотеки полягає в тому, що якщо читач ознайомиться з бібліотечними правилами, викладеними на нашому сайті, то не потребуватиме бібліотекаря для роботи тут.

Бібліотекар Центру Митрополита Андрея Шептицького повинен бути мультифункціональним. Він має бути здатним провести екскурсію, проконсультувати відвідувачів що до літератури, працювати на рецепції, бути здатним технічно опрацьовувати літературу і працювати з базами.

Моє завдання тут було маленьким, але важливим – потрібно було перевезти всі бібліотечні фонди сюди, в нове приміщення. Попри те, що Центр має площу 6027 м2, бібліотеці належить далеко не все, а лише 2500 м2.

Згідно з ідеєю дизайнерів та архітекторів тут мало бути багато відкритого простору, з чим не корелювалася ідея наших фондів. Тому склалось так, що 25 000 книг ми відправили у окреме сховище – під Храмом Софії Премудрості Божої. Також мало бути три великі сховища на підвальному поверсі, але запити університету є дещо іншими. Тому з одного сховища ми зробили конференц-зал, з іншого – простір для студентів. І залишилось лише одне сховище. Тому ми вирішили зробити сховище у Центрі двоповерховим і вмістити туди 50 000 книг, аби компенсувати зменшення бібліотечних площ.

Коли ми перевозили книги, ліфти ще не працювали, на сходах саме клали плитку, а тому книжки потрапили всередину будівлі через вікна.