Де ти працюєшЯ працюю у Печерській гімназії 1809 року

ФОТО: Володимир Шуваєв

Площа: 3734 м2

Кількість поверхів: 3

СПІВРОБІТНИКІВ: 74

Про Печерську гімназію

Заснована школа 20 травня 1809 року як Київське народне чоловіче училище. Трохи згодом воно стало називатись Києво-Печерським, знаходилося на Бутишевому провулку. У 1906 році Печерське училище стало багатокласним, надбудували другий поверх, проектом будівництва займався А. С. Кривошеєв. В травні 1909 року училище отримало назву імені Олександра І Благословенного, під час царювання якого воно було засноване.

В 1917 році тут функціонувала школа прапорщиків, згодом приміщення передали трудовій школі, де могли навчатися діти робітників заводу «Арсенал». У 1922 році школа стала інтернатом для учительських дітей, 1924-1926 – школа для переростків, тобто для тих дітей, що не змогли з тих чи інших причин вчасно піти до школи. У 1928-1930 тут діяв лікнеп, влаштовувалися безкоштовні лекції з демонстрацією фільмів. В 1932-1933 роках в приміщенні школи був збірний пункт по прийому голодних дітей.

У нас цікавий перший поверх, він, до речі, мало змінювався від самого початку. Звісно, особливої різниці між поверхами ви не помітите.

Існує версія, що в підвалах нашої гімназії є ходи до Києво-Печерської лаври. Перевірити це зараз немає змоги, якщо вони і є, то ніяк недосліджені. Оскільки ми знаходимося близько до лаври, ця версія має право на життя.

Будівля мала і це теж вносить свою атмосферу в процес навчання. Ми називаємо наш заклад сімейним, оскільки учнів небагато, до 400, всі один одного знають. Школа дуже компактна. В цьому дійсно є свій плюс.

На другому поверсі є розпис, схожий на петриківський, він намальований учнями.

Розписи унікальні, це і є однією з наших гордостей.

У класах навчається по 20-27 учнів, є класи і до 32-х учнів. Раніше в школі не було спортивного залу, його почали робити в 2000-х роках, просто об’єднали декілька аудиторій. Тому спортзал також компактний. В гімназії є роздягальня, кожний учень має шафу для зберігання особистих речей, оскільки саме по собі приміщення маленьке.

На вході в школу стоїть турнікет, пропускних карток в учнів поки немає, є картка в охоронця, чергового вчителя та чергового учня. Раніше були доволі суворі вимоги щодо форми, але зараз просто потрібно мати офіційно-діловий стиль.

Я тут працюю вже 22-й рік, нікуди не хочеться йти, звикла. Історію школи ми бережемо, учні її знають. Особисто я кожного року проводжу всім класам екскурсії. У нас є свій гімн, який грає після гімну України. Його я записувала і співала.

Герб з’явився, коли стала школа спеціалізованою, це було в 2000-х роках. Спочатку була спеціалізована школа, а тоді вже гімназія.

Беремо участь в багатьох конкурсах та олімпіадах, в нас кожного року проходить олімпійський урок. Також випустили книгу «Храм виховання та освіти на Печерську». Писали її всі:  вчителі, випускники, батьки.

У нас 1-4 класи ще не вважаються гімназією, а вже в 5-ий клас здають вступні екзамени, українська мова обов’язково, англійська. З 10-го класу іде профільне навчання: історична група, філологічна і математична. До нас приходить багато учнів з інших шкіл, знають про нашу гімназію.

Чому вчитель? Мабуть, все ж таки покликання. Я маю дві освіти, одна з них технологічна, перші 18 робочих років я віддала зовсім іншій справі, але після закінчення школи мріяла стати вчителем початкових класів, закінчила педагогічний ВУЗ за спеціальністю українська мова та література, зарубіжна література, і працюю тут вже 16 років.

В гімназії випустила вже 3 класи, зараз у мене учні 7-го класу, їх 28, ми з ними любимо не лише навчатися, але і подорожувати, дізнаватися щось цікаве. Робимо все для того, щоб дійсно дітям було комфортно, є багато гуртків.

Перерви як і у всіх, діти відпочивають, бігають, але на уроках вони працюють. Діти навчаються з усього Києва, з Броварів, тому коли в місті дуже великі затори, можуть спізнитися. В школі два дзвінки, кожного року підбирають різні мелодії. Перший дзвінок – це попередження, що за хвилину вже починається урок.

У нас в класі в четвер день вишиванки. Всі учні приходять у вишиванках і я також. І ще одна родзинка нашої гімназії – це наступність: навчаються батьки, приводять дітей, потім приводять внуків.

Я спочатку була бібліотекарем в цій школі, потім стала завідуючою бібліотеки, а тоді ще здобула другу вищу освіту і стала вчителем історії.

В гімназії дуже грунтовна історія, вона одна з найстаріших в Києві. Найбільше подобається другий поверх і розпис на стінах. Сходи старі, будівля зберегла багато секретів. Ми відчуваємо, що тут дуже гарна аура.

Як тільки я прийшла сюди працювати,  мені розповідали, що коли закінчується навчальний день і нікого немає, немов відчувається тупіт, ніби хтось біжить по сходовому майданчику. Я працюю до п’ятої години вечора, а зимою в цей час вже темно, і коли  йду додому, то прислуховуюся, чи є той тупіт ніг чи немає. Але я в це не вірю насправді.