The Village Україна у рубриці «Де ти працюєш» розповідає про цікаві нежитлові будинки Києва та людей, які у них працюють.

Фото: Андрій Шурпенков

Театр на Подолі

Адреса: Андріївський узвіз, 20 (А, Б)

Архітектор: Олег Дроздов

Стиль: сучасна історична інтерпретація

Дата будівництва: 2017

Площа: 2700 м2

Кількість поверхів: 7 (умовно, сюди також  входять підвальні рівні)

СПІВРОБІТНИКІВ: 157

 Як дістатися:

від станції метро «Контрактова площа», вихід до Контрактової площі

Про Театр на Подолі

Театр на Подолі існує з 1987 року, спочатку вистави грали на Контрактовій площі  в будинку тодішнього БК «Харчовик». До 1994 року театр їздив на гастролі 15 країнами світу. Коли трупа повернулася та осіла  в Києві, то грали в Гостинному дворі до 2012 року. Коли Гостинний закрили на реконструкцію, театр почав орендувати малу залу палацу «Україна».

З 1992 року почали розробляти проект будівництва великої сцени для Театру на Подолі та виділили ділянку на Андрієвському узвозі. На місці сучасного театру знаходилася дерев’яна будівля (купецький будинок) непридатна для реконструкції та її знесли.

В будівлі, де зараз знаходиться адміністрація театру, репетиційна зала, камерна сцена та зберігається реквізит, на момент заїзду трупи була автобаза, а перед тим комунальні квартири. На сьогодні це поки що єдина будівля на балансі театру.

В 2004 році почалося будівництво за державні кошти. Персонал театру розповідає, що були часті випадки крадіжок. Так цегляна коробка залишилася без даху, тому працівники театру намагалися самостійно охороняти будівництво. Актори самі збирали кошти, щоб накрити недобудову – спочатку брезентом, потім руберойдом.

Будівництво обіцяли завершити до Євро-2012, проте через брак коштів роботи припинилися.

В 2015 році компанія «Roshen» стала меценатом будівництва, її залучив Департамент культури. Провести реконструкцію було запропоновано харківському архітектору Олегу Дроздову.

Реконструйована будівля нового театру ще не введена в експлуатацію.

Про будівлю «для кожного»

Театр на Подолі оснащений ліфтом для людей з інвалідністю, також є підйомник при вході, що дозволяє без перешкод потрапити у фойє. Ліфт піднімається на всі рівні, є інерційним, якщо вимикається світло, він може здійснити ще  дві поїздки, та звукофікованим, оголошує, на який поверх приїжджає, також поверхи підписані шрифтом Брайля. Демонтуються по три крісла першого і другого ряду, тоді можуть стати інвалідні візки. Для людей з вадами зору верхня та нижня сходинки помарковані контрастним світлом чи жовтою стрічкою, щоб вони могли безперешкодно підніматися та спускатися.

Відразу при вході знаходяться камери схову, де можна залишити особисті речі, які заважатимуть під час перегляду вистави.

Планується, що фойє працюватиме з 11.00 до 23.00. Тут буде бар, магазин, де продаватимуть театральні сувеніри, книги про театр, проходитимуть семінари та майстер-класи. Також тут можна проводити виставки, розміщувати будь-які додаткові освітлювальні прибори. Буфет театру розрахований на 5-6 столиків.

Передбачений невеличкий майданчик для паління, щоб відвідувачі не виходили на Андріївський узвіз.

Також збудували пожежний резервуар, води в якому достатньо, щоб погасити пожежу в усьому театрі.

Сцена

Всього в театрі 253 місця. На балконі знаходяться найдешевші місця, які коштуватимуть близько 50 грн, замість стільців облаштували м’які лави. В партері планується ще встановлення страфонтенів, відкидних місць, які розміщуються  збоку.

Театр обладнали сучасним звукових пультом. На сцені, замість звичайного важкого оксамиту, застосували унікальну технологію жорстких куліс, коли на каркас натягується тканина, це економить місце і дозволяє забезпечити максимальну пожежну безпеку. Це спеціальна проекційна тканина. В галереї знаходиться великий екран, він опускається та повністю закриває задник сцени, і якщо всі куліси повернути та поставити в ряд, виходять три стіни, на які можна давати проекцію.

В театрі є голографічна плівка, наприклад, коли один актор грає у Великій Британії, а інший на цій сцені, завдяки голографії складається враження, що актори грають поряд. В залі 6 проекторів, бокові, два фронтальні, це для того, щоб можна було робити проекції на всі площини.

Є снігова і дощова установки. На сцені розмістили технічні люки та  люки для раптового з’являння і зникання акторів. Помічник режисера керує температурою, освітленням, рухом всіх механізмів завдяки пульту.

Мала гримерка розрахована на 4 столи, у великих гримерних є 8 столів, диван, дзеркала вмонтовані в стіл. Столи розробляв сам керівник театру. Підсвітка містить рівно стільки люменів, скільки є на сцені, коли йде вистава.

На верхньому поверсі знаходиться репетиційна зала та студія звукозапису. Трохи вище знаходиться кімната відпочинку актора та адміністративні кабінети. В проекті не було передбачено вікон в адміністративних кабінетах.

В новій будівлі розміщені датчики руху на світло, це дозволяє зекономити до 80% електроенергії.

Оксана Паланичка

керівниця літературно-драматургічної частини Київського академічного драматичного театру на Подолі

Часом чую думки, що Театр на Подолі ‒ це новостворений театр, не всі знають, що він існує 30 років, а не утворився у 2015 році. Він має тривалу історію.

Ідея театру – це театр для всіх. Якщо людина на інвалідному візку планує відвідати виставу, вона повинна попередити про свій візит, адже нам потрібно демонтувати місця в залі. Це швидко робиться, але ми не зможемо це зробити оперативно перед виставою. Якщо людина попереджає, що вона їде на виставу на авто, ми опускаємо для неї боларди,  на вулиці  Боричів Тік знаходиться стоянка.

Ми плануємо робити багато програм для людей з інвалідністю, не тільки для тих, хто має вади опорно-рухової системи. Хочемо давати дві вистави в місяць з перекладом мовою жестів для людей, які мають проблеми з слухом, та вистави з аудіодискрипцією, в Україні вони ще маловідомі, але ми над цим працюємо. Спеціальний диктор завчасно записує події, які відбуваються на сцені. Спочатку ми думали друкувати програмки шрифтом Брайля, але не всі люди з вадами зору ним володіють.

Також два рази на місяць ми хочемо робити вистави для батьків, які мають маленьких дітей, тому можна буде прийти і залишити дітей на театрального педагога. Це людина з театральною і педагогічною освітою, яка в час, поки батьки дивитимуться виставу, розповідатиме про театр в доступній формі, можливо, проводитиме театральні майстер-класи.

Ще одна ідея, це привозити до театру людей з периферії, наприклад, з Київської області, тому що не у всіх є можливість піти до театру. Можна, звичайно, взяти трупу і привезти в містечко, але там зазвичай доводиться грати у Будинку культури, немає змоги везти всю декорацію, і виходить наче удавання театру.

Ми для себе вигадали зручну навігацію, тому що будівля схожа на  лабіринт через максимальну кількість технічних приміщень, гримерок, тому ми обираємо стрілочку, куди  вам потрібно потрапити, і орієнтуєтеся по її кольору. Це вигадав Віталій Юхимович. Він багато чого вигадує, щоб було зручніше для всіх.

Звісно, нам подобається нова будівля, хоча б тому, що тут є простір і максимальна технічність. Тут немає нічого зайвого, але є все необхідне, що можна ще хотіти, окрім того, щоб її ввели в експлуатацію.

Віталій Малахов

народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, театральний режисер, директор-художній керівник Київського академічного драматичного театру на Подолі

Наближається новий сезон, 31-ий для нас. І це перший сезон, який ми збираємося зустрічати в новому приміщенні.

Напевно, основна проблема цього приміщення, це те, що його дуже довго будували. Почалося будівництво у 1992 році, за цей час змінилося стільки підрядників, проектантів, стільки законів України. У 2012 році Андріївський узвіз увійшов до пам’ятників містобудування, це значить, що до цієї будівлі мають бути застосовані інші вимоги і потреби.

Я не є архітектором, не можу сказати на 100%, чи відповідає  зовнішній вигляд будівлі Андріївському узвозу чи не відповідає. Якщо говорити про фасад, я знаю, що нижня частина складена з старовинної цегли, саме така кладка, як колись була. Всі конфлікти існують з приводу металевої верхньої частини. З іншого боку, Поділ, Андріївський узвіз завжди вкривався цинковими металом, тільки він був нахилений на 45 градусів. Дроздов його підняв на 45 градусів.

Що стосується театру всередині, я гарантую, що він кращий в Україні: нове звукове та освітлювальне обладнання, накладне британське коло, 6 проекційних ліхтарів, які дають можливість реального 3D, різноманітні крани. І, відверто кажучи, я сподіваюся, що не лише наші вистави ми зможемо тут грати. Думаю, що ми з «ГогольFest» будемо спілкуватися. Можливо, повернемо Булгаківський фестиваль, ми колись були його засновниками. Зараз режисер Тамара Трунова теж звернулася до нас з одним проектом для підлітків. Думаю, що театр в певній мірі буде працювати як інтелектуальний хаб.

Я хочу, щоб наш театр пишався своїми акторами, тому все ж таки всі технічні засоби – це допоміжне, а найголовніше, що сьогодні трупа у тому стані, щоб дивувати насамперед акторською грою, я сподіваюся, що так і буде. Щось ми будемо продовжувати грати. Можливо, відновимо наші віхові вистави: напевно, «Дядю Ваню», яку ми багато років не грали через те, що не мали де поставити декорацію, і «Вертеп» повертаємо. Зараз ми активно працюємо над музичною виставою «Хіба ревуть воли, як ясла повні» (при цьому консультуємось з пенітенціарною службою). Влад Троїцький хоче поставити у нас виставу «Український Декамерон».

Ми поступово проходимо експертизу і сподіваємося, що до кінця цього місяця експертиза видасть позитивний висновок, оскільки зараз скандал навколо театру зайшов надто  далеко, ми маємо бути у вирішенні цих питань дуже скурпульозними. Після експертизи буде ще містобудівна рада. Після цього Кличко має сказати своє рішення, все сьогодні залежить від нього. Він сказав, що театр не працюватиме, поки ми не знайдемо спільну мову з громадськістю. Якби він цього не сказав, то ми б і не шукали з ними спільну мову. А її ми навряд знайдемо, тому що це діаметральні погляди. Багатьом будівля реально не подобається. Люди звикли до того, що театр має бути золочений. Вікторіанський театр дуже в’ївся в свідомість. Найбільш активні члени руху говорять, що треба знести будівлю, натомість тут має бути парк невеличкий.

Я вважаю, що моя відповідь – це мої вистави, і вони будуть іти. Ми зараз уклали угоду з палацом «Україна», почнемо у вересні працювати так, як ми працювали до цього. Ця ситуація не погіршує наше становище, ми звикли працювати в таких умовах. Звичайно, тут було б краще.

Тетяна Антонова

завідувачка трупою Київського академічного драматичного театру на Подолі

У театрі  – з 1988 року

Спочатку я була костюмером, потім перейшла в адміністрацію, була помічником режисера, зараз працюю завідувачем трупою. Відповідаю за складання графіку роботи акторів, режисерів, за всі репетиційні процеси. Ведемо внутрішнє життя театру, щоб всі деталі були складені гарно, доцільно, для кожного зручно і продуктивно.

Насамперед подобається  магія театру, коли кожна вистава не схожа на попередню. У нас дружній колектив, для мене дуже важливі стосунки з людьми. Якщо їх нема, то дуже важко працювати в колективі стільки часу. В мене зараз в театрі буде 30-ий сезон, і я розумію, що не пропрацювала би стільки років, якби не люди.

Я народилася на Подолі, на Спаській, тоді Андріївський був дуже закритим, глухим місцем, і для мене узвіз відкрився разом з Театром на Подолі, коли я почала тут працювати. І дивлячись на те, що тут продають абсолютно різні речі, мені здається, що Андріївський теж має бути різним. Думаю, що Театр на Подолі має бути прикрасою Подолу.

Ми вже дуже хочемо сюди перейти, тому що стільки років проводимо вистави та  репетиції по різних приміщеннях. Дуже складно не мати свого приміщення. Тому багато акторів і не затримувалися в Театрі на Подолі.

Для мене це дуже світле приміщення. Я ніколи не мріяла, що таке буде можливим.

Ірина Прудова

головна адміністраторка Київського академічного драматичного театру на Подолі

У театрі – з 1998 року

Я безпосередньо працюю з глядачами, спілкуюсь з ними до та після вистави. Під час вистави несу відповідальність за увесь театр. Дуже приємно, коли наші постійні глядачі приходять до театру святкувати свої дні народження. З кожним роком у нас все більше і більше постійних глядачів.

В нас дуже багато вистав є, які діти вивчають у школах, тому приходять їх дивитися. Деякі глядачі ходять по 2-3 рази на виставу. Якщо глядачам сподобалася вистава, то вони відразу підходять до тебе, питають, що ще подивитися. Відразу дзвонять своїм знайомим, радять прийти, і це найкраща реклама. Для мене, для адміністратора, радість в очах глядача є найприємнішою. Значить все було добре.

Я живу театром, отримую задоволення від роботи. Ми вважаємося одним з найкращих театрів. І дуже добре, що нарешті отримали своє приміщенні. Як кажуть, ми хочемо до себе додому, досить поневірятися.

Кирило Легень

завідувач художньо-постановочною частиною Київського академічного драматичного театру на Подолі

У театрі – з 2008 року

Я хотів займатися воєнною юриспруденцією, але не склалося, оскільки в армію не потрапив. І запропонували сюди влаштовуватися, тому що я з дитинства підпрацьовував у «Ательє 16», був колись такий театр, також батьки у мене працювали в театрі «Браво». І я прийшов до театру, знаючи всю кухню.

Почав монтувальником тут працювати. Думав що це тимчасово, але нічого кращого не знайшов і залишився. Навіть думав, що як здадуть будівлю, попрацюю на новій сцені і піду, але за 9 років дуже втягнувся у цю справу. Мені подобається робота: спілкування з людьми, постійно щось міняється.

В мої обов’язки входить управління технічним персоналом, такими цехами як звуковий, електро-освітлювальний, монтувальний, гримерний, костюмерний, реквізит. Все, що знаходиться за кулісами театру. В кожному цеху є керівник, якщо їм щось потрібно, то звертаються до мене. Моя задача – знайти необхідну річ. Перед виставою перевіряю всю роботу: щоб було світло правильно поставлене, налаштований звук, щоб декорації були на своїх місцях, щоб все було безпечно.

Нова будівля дає глобальні можливості, я задоволений цим приміщенням, і дизайн, і задумка, як вона виконана, і технічне забезпечення дуже радує. Зручно, що це все модульне, наприклад, можна перенести софіт на інше місце. Нам привезли хороший круг для сцени, міняються швидкості, кут повороту. Є, звичайно, моменти, які ще потрібно допрацювати, чим ми зараз і займаємося.

Ігор Волков

актор Київського академічного драматичного театру на Подолі

У трупі Малахова – з 1984 року, в Театрі на Подолі – з самого початку

Ми його засновували, все робили для того, щоб він відбувся. В нас було дуже багато історій пов’язаних із заснуванням театру.

На самому початку Андріївського, де церква, нам пообіцяли віддати дзвіницю для репетицій, якщо ми прокладемо трубу на вулиці. І ми ходили як на роботу, навіть натрапили там на давній водогін Подолу, випалену всередині дерев’яну трубу. Декілька репетицій ми провели в дзвіниці. З цього починався театр, з Будинку дитячої творчості на Подолі і цієї дзвіниці.

А потім прийшов Малахов і сказав, що нам віддають приміщення на Андріївському узвозі, воно була в жахливому стані, ми робили ремонт. Щодня в будь-яку погоду лупали стіну для звуку і світла, цеглини вилітали цілі, вони не розбивалися. З деяких цих старих цеглин зроблено фасад нового театру. Дуже цікаве життя в нас було, коли ми починали. Коти в нас жили, садок вишневий був, зараз залишилося два дерева. Ми на свіжому повітрі проводили репетиції.

Нова будівля театру мені дуже подобається, і навіть досі не віриться, що це наше. Скільки років пройшло, скільки ми чекали, і в розпачі вже були, коли нас попросили з Гостинного двору піти. «Україну» нам дали, але це ж не театральне приміщення, коли там граємо, у мене відчуття, що ми десь на гастролях. А тут космос, 21 століття. Я не кажу про фасад, а про те, наскільки воно все функціональне.

Федір Ольховський

актор Київського академічного драматичного театру на Подолі

В театрі – з 1988 року

Коли я прийшов до Віталія Юхимовича, на той час він був доволі відомою особистістю. Мені хотілося спробувати свої сили. Через декілька місяців мене взяли в трупу, через півроку буде рівно 30 років, як я працюю в цьому театрі.

В театрі ти дорослішаєш, стаєш розумнішим, на багато речей дивишся по-іншому.

Мені пощастило, я не був обмеженим якимось амплуа, отримував характерні ролі. В нас є такий жарт при розприділенні ролей,  коли називають якусь жіночу роль, кажуть, що це Ольховський має грати. А все тому що у виставі «Фараони» я граю головну роль, Миколу Тарана. За сюжетом герой у компанії друзів, випивши, засинає, йому сниться сон, що вони перетворюються в жінок. І усю виставу я граю жінку. Тобто я, Микола Таран, знаю, що я чоловік, але в образі жінки. Після цієї вистави Віталій Юхимовичв запропонував ставити виставу «Дивакуватий Журден» по Булгакову, мені випала роль пані Журден. Я дуже люблю цю роль.

Тамара Плашенко

актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі

Я з Віталієм Юхимовичем починала роботу над цим театром. В нас нічого не було, на Подолі був будинок, закинутий дворик, невеличка кімната з дзеркалами для танців. І як приїхала моя мама, то була дуже засмучена, що я кинула академічний театр (театр Заньковецької у Львові – ред.). А ми були щасливі, працювали ночами і днями. І Малахов любив ночами працювати. Він нам завжди казав тримати високу планку. І цей високий дух, стержень, це все завдяки йому.

І цей будинок – це, звичайно, справа архітекторів, але це втілення мрії, яка стала реальною. Я ще на цій сцені не грала, але я ходжу по театру і мене не віриться, що це наше.