The Village Україна продовжує рубрику «Де ти працюєш» про цікаві нежитлові будинки Києва. Про «літаючу тарілку» розповіли працівники УкрІНТЕІ та науково-технічної бібліотеки, які знаходяться в цій будівлі.

Фото: Андрій Шурпенков

Будинок «Літаюча тарілка»

Адреса: вул. Антоновича, 180

Архітектор: Флоріан Юр’єв, Лев Новиков

Стиль: модернізм

Дата будівництва: 1971

Площа: 17 000  м2

Кількість поверхів: 16

СПІВРОБІТНИКІВ: 270

 Як дістатися:

від станції метро «Либідська», вихід ДО Ocean Plaza.

Про «літаючу тарілку»

У будинку «літаючої тарілки» знаходиться Український інститут науково-технічної експертизи та інформації, Державна науково-технічна бібліотека України та ще раніше функціонувало поліграфічнне підприємство. В цокольному приміщенні знаходяться архіви та склади. В підвалі, на глибині 9-ти метрів, який ще називають «-9» були розміщені всі установки, які обігрівали будівлю.

Будівля побудована за проектом Флоріана Юр’єва та Льва Новикова. Сама ж «літаюча тарілка», розроблена Юр’євим, віднесена Віденським музеєм архітектури до видатних європейських архітектурних проектів. Також конференц-зал, який розташований в «тарілці», має унікальну акустику та дозволяє без залучення електронних засобів чути весь діапазон звуків музичних інструментів та людського голосу. Підвісна стеля увігнута над його залом-амфітеатром «куполом всередину». Ця зворотна кривизна і надала таку акустику.

Флоріан Юр’єв, архітектор, скрипковий майстер міжнародного рівня, художник, педагог, мистецтвознавець, музикант, за проект «тарілки» отримав нагороду «За новаторство в архітектурі», проте «тарілка» не є пам’яткою архітектури. За задумом автора в залі мали відбуватися концерти, які поєднують колір, світло та музику.

Зараз будівля знаходиться на балансі УкрІНТЕІ та потребує ремонту, планується, що невдовзі в ній з’явиться Музей науки.

Влад Голдаковський

архітектор, засновник GRA

Багато сучасних архітекторів, коли відвідують Київ, відразу йдуть дивитися на цей будинок, незважаючи на те, що він знаходиться в жахливому стані та весь заліплений рекламою. Будинок Інституту науково-технічної експертизи та  інформації Флоріана Юр’єва ‒ це один з моїх улюблених об’єктів в Києві. Він дуже вплинув на мене при розробці декількох об'єктів. Баланс горизонталі та вертикалі ‒ важлива для мене тема в творчості.

Я для себе знайшов декілька сценаріїв контакту з цим об'єктом. Перший сценарій ‒ ти бачиш будівлю, коли виходиш з метро. Баланс масштабів. Горизонтальний об’єм тримає величезні дві напівсфери концертного залу, які нависають над тобою величезною консоллю. Горизонталь дуже тактично адаптує її вагу до рівня пішохода. Далі вертикаль. Це дуже правильне рішення з точки зору психології сприйняття. Поступово розкривається об’єм по планах збільшуючи масштаб. Спочатку мале ‒ ближче до тебе, потім більше ‒ ти бачиш «тарілку» цілком на середньому плані, та вже потім висотка на дальньому плані, яку ти теж бачиш цілком на відстані.

Другий сценарій ‒ ти їдеш на авто по мосту. Об’єкт знизу, і розкривається майже відразу увесь. Але цього разу велика вертикаль працює першою, і це зрозуміло та логічно, бо починати з малих об’ємів в цьому ракурсі ‒ означає загубити їх. Вертикаль на великій відстані зустрічає тебе та далі поступово розкриває весь об’єм в деталях. Вертикаль, горизонталь, потім пластика «тарілки».

Тепер щодо символізму об’ємів. Вертикаль та горизонталь ‒ це про ієрархію та рівність. Про персональне та спільне. Про зростання та статику. Баланс цих двох категорій ‒ одвічний суспільний пошук та експеримент. Так чи інакше одна хоче перемогти іншу. Так чи інакше якась з них хоче домінувати.  Цей пошук, на мій погляд, причина конфлікту в принципі - чи то соціального, чи будь-якого завгодно.

Камишин Володимир Вікторович

директор Українського інституту науково-технічної експертизи та інфомації

Коли я був ще дитиною і проїжджав повз, то, звичайно, мені було цікаво, що в цій «тарілці» знаходиться. В 1970-х роках були листівки з фотографіями панорам Києва,  Хрещатик, Софіїський собор, обов’язково серед них була і ця будівля. Називалася вона «тарілка», «під тарілкою». Будівля завжди викликала цікавість не тільки у туристів, але і в киян.

З моменту свого заснування інститут був задуманий як система розповсюдження сучасних знань про нові технології, наукові розробки тощо. Тут зберігаються дисертаційні роботи, які захищали на звання кандидата чи доктора наук, в обов’язковому плані здають один примірник сюди, раніше в паперовому вигляді, з 2002 року в електронному. Також тут знаходиться фонд науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, які виконуються в Україні.

Будувалася за сучасними технологіями, звичайно, того часу, кінця 60-х років. Це каркасна будівля з навісним фасадом, несучими є внутрішні стіни, все інше – це колони, на яких вона тримається. Архітектура цієї будівлі була зумовлена тим, що тут тече річка Либідь, грунти такі, що  неможливо будувати свайні конструкції. Враховуючи всі геодезичні дослідження, вона була побудована полегшеного типу. На той час це був досить передовий будинок: алюмінієві вікна, склопакети, навісний фасад, вільне планування внутрішніх приміщень. Всередині «тарілки» розміщений конференц-зал на 450 місць. Вхід під «тарілкою» – це вхід до конференц-залу.

На жаль, стан будівлі незадовільний. Через цей навісний фасад планувалося в майбутньому, через 20-30 років після будівництва, провести капітальний ремонт і замінити його. Вже є великі дірки, які через особливість фасаду заклеїти практично неможливо, тому взимку тут протяги. Через велику тепловіддачу обігріти всю будівлю неможливо. Ще 15-20 років тому потрібно було замінити цей фасад на сучасний. І це якраз перевага цієї будівлі, що вона, на відміну від інших, не потребує складних систем утеплення, достатньо просто замінити старі вікна.

В радянські часи тут працювала система кондиціонування, дуже великі кондиціонери стояли в підвалі, і для того, щоб охолоджувати ці блоки, побудували фонтан,  трубопроводи були розміщені на всіх поверхах. Вже 20-30 років тому це не відповідало сучасним вимогам, було дуже затратне і, звичайно, не функціонувало. Зараз немає потреби відновлювати цю систему.

Реклама на висотній частині висить з трьох сторін. По-перше, це дозволяє отримати додаткові кошти, по-друге, закриває непрезентабельний вигляд будинку, і саме це було однією з причин розміщення реклами, що я почав робити ще 12 років тому, коли працював тут заступником. Коли повісили перший банер, з’ясували, що він також захищає від косого дощу, який заливав всі поверхи, з першого по останній, так як будівля з навісним фасадом і має тріщини.В мене є думка, якщо знайдеться інвестор, на всю цю будівлю замість реклами після реконструкції повісити такого ж розміру світлодіодний екран. Є прозорі світлодіодні екрани, які не заважають проникати світлу всередину, мають 80% прозорості, хто знаходиться всередині, взагалі їх не бачить.

Гуня Олександр Филимонович

працював головним енергетиком та заступником директора УкрІНТЕІ

Я дуже багато сил вклав в цю будівлю, пропрацював в ній 38 років. І хоче вже 5 років тут не працюю, але все одно приходжу як додому.

Часто знайомі питали, де я працюю, казав, що в Інституті інформації:

‒ А де Інститут інформації?

‒ Там, де «тарілка».

‒ А, я знаю, де це.

Коли я тільки прийшов на роботу в інститут, «тарілку» на руках носили. Розказували, що будівля зводилася 10 років.

Я тут все знаю до дрібниць. Прохідна в Інституті була з самого початку, працювала пропускна система. Вертушки я замовляв на заводі Дзержинського. Фінські ліфти теж я замовляв, до цього були угорські, але з часом стали непридатними для використання.

В конференц-залі проводили заходи, здавали в оренду. Там церква була свого часу, з початку 2000-х, люди приходили і слухали лектора, пасторша Галя все проводила. І зал на першому поверсі здавали для торгівлі, я там купував туфлі і костюм. Це також приносило дохід інституту. В конференц-залі колись працював кіномеханік, методист був.

Десь три роки тому пішли чутки, що «тарілку» хочуть прибрати. Раніше про таке і мови не було. Мене це приголомшило, як таке можливо, що цю «тарілку» знесуть? Немає конференц-залу – немає інституту. Це символ УкрІНТЕІ.

Шумілова Олена Сергіївна

завідувач видавничо-поліграфічного відділу УкрІНТЕІ

Я в 1971 році прийшла сюди на роботу.  Тоді для нас будівля була ексклюзивною, сучасною. Всі цікавилися, що знаходиться в «тарілці».

В нас були перші ксерокси. Мені доводилося водити екскурсії, щоб люди побачили, що це таке. Коли таксі замовляли, то казали не точну адресу, а орієнтир – приміщення з «тарілкою». Хоча зараз не всі знають приміщення з «тарілкою».

Зараз нас тут двоє працює, є ще оперативна поліграфія на першому поверсі.

Є в нас різальна, бігувальні машини. Є машини, яким по 15 років, вони новими вважаються, є і такі, яким вже по 30-40 років. Деякі потрібно списати, для них роботи вже немає. Це енергоємне обладнання. Коли потрібно зробити переплети дисертацій, використовуємо звичайний сверлильний станок, для великих об’ємів поки що велику техніку не придумали. Коли приносять нам замовлення, ми його сверлимо, ниткою прошиваємо, а потім вже вставляємо в обкладинку. Мало де працюють з такими об’ємами дисертацій. Ми можемо переплести до 700 аркушів.

В складських приміщеннях бібліотеки є близько 1000 книг з 1893 до 1945 року. Колись в бібліотеку приходило по 300-400 відвідувачів в день, стояли черги в читальний зал, який був розрахований більше ніж на 150 людей.

Москаленко Олександра Олександрівна

заступник директора Державної науково-технічної бібліотеки України

Коли вперше побачила будинок, то він мені  сподобався, дуже цікава архітектура. Я багато де подорожувала, але такої будівлі ніде не бачила.

Я прийшла на роботу в бібліотеку на посаду старшого бібліографа після закінчення Київського Інституту культури, зараз працюю заступником директора з бібліотечної справи.

В ті часи в «тарілці», в якій розташований конференц-зал, дуже часто проходили різні творчі зустрічі, кінолекторії, як в Будинку кіно, відбувалися прем’єрні покази фільмів для працівників цієї будівлі. Також там проводилися різні заходи Інституту інформації та бібліотеки – конференції, семінари, збори. Зараз ми не користуємося цим приміщенням, у бібліотеки є свої зали, обладнані спеціальною технікою.

В той період ще не було електронних ресурсів, не було Інтернету і всі, кому була потрібна науково-технічна інформація, приходили сюди. До нашої бібліотеки стояли черги, щоб потрапити в читальні зали, особливо це стосується патентного фонду, в якому багато винахідників, раціоналізаторів, наукових працівників проводили пошуки. Наша бібліотека отримувала дублі фондів майже всіх центральних органів науково-технічної інформації, які знаходилися в Москві,  в тому числі патентної бібліотеки,  бібліотеки стандартів, дисертацій. Ми були забезпечені цікавими ресурсами.

Бібліотека функціонує на повну, але зараз наші читачі бажають отримувати необхідну інформацію, не приходячи фізично до бібліотеки, ми багато матеріалів надсилаємо в цифровому вигляді електронною поштою. Ми надаємо цілодобовий доступ до електронних каталогів та інших ресурсів бібліотеки.

Працювати в цьому будинку не дуже зручно, тому що взимку холодно, влітку спекотно, відсутня система кондиціонування, вийшла з ладу система опалення, батареї не працюють, вікна застарілі. Будівля потребує капітального ремонту.

Ігнатов Євген Євгенович

заступник заввідділу експлуатації та матеріально-господарського забезпечення Державної науково-технічної бібліотеки України

Я тут з 2000-го року. 16 років працював заступником директора із загальних питань, зараз, зважаючи на вік, пішов на більш спокійну роботу.

За цим будинком знаходився «Холодокомбінат», 5-поверхове приміщення,  раніше там були склади, зберігалися продукти. Останні 20 років він не працював. Два роки тому це все розібрали, почалося нове будівництво, почали сваї забивати, ми за цим з вікна спостерігали і боялися, що наш будинок почне падати.

Був такий проект: нам збиралися лишити висотну частину, а «тарілка» мала стати елементом нового ансамблю. Вже десь рік як припинили це будівництво, кажуть, що тут багато підводних течій і Либідь поруч. У зв’язку з тим, що це унікальна річ, «тарілку» в проекті не зачепили. Були публікації в пресі з приводу цього будівництва, почали писати, що зводять ще одного монстра, тому вони, очевидно, врахували критику і спростили проект.

Проблема в тому, що за 50 років жодного разу не ремонтувалися внутрішні комунікації будинку. Прогнили резинові прокладки у вікнах. Щоб зробити капітальний ремонт будинку, потрібні великі гроші.

У нас була аварія 5 років тому і крім перших двох поверхів всі батареї зіпсувалися. Взимку ми без опалення працюємо за рахунок електрообігріву. Коли приходимо на роботу, то температура в приміщенні десь 2°C, ми прогріваємо до 12°C.

Близько 10 років тому колишній директор бібліотеки запрошував спеціалістів з Інституту проблем міцності, перевіряли колони та фундамент, вони стоять нормально. Будинок не в аварійному стані. Якби поміняли вікна, все всередині, то він міг би ще 100 років простояти, але на це треба гроші. Зрозуміло, що у держави зараз їх немає, тому будинок знаходиться у такому неприглядному стані.

Абдуліна Ірина Вікторівна

головний редактор науково-практичного журналу «Інтелектуальна власність в Україні».

Виданню в цьому році виповниться 20 років. Це журнал про діяльність у сфері інтелектуальної власності. Бібліотека має багато патентних фондів, ще за радянських часів збирала науково-технічну літературу. Зараз ми зробили кабінет консультацій з питань інтелектуальної власності, і кожен, хто хоче щось зробити, може тут безкоштовно проконсультуватися, і отримати, якщо потрібно, контакти з патентним повіреним.

Це унікальна будівля, зараз вона знаходиться в не надто гарному стані, тому що пройшов час і місто не опікувалося нею, але з’явилися нові люди, є багато пропозицій від інвесторів, які пропонують будівлі надати нове життя. Тут планується створити Музей науки, сюди прийде творча молодь з Малої академії наук. Має бути коворкінг, суто бібліотечний проект, де облаштовані місця для роботи і творчої праці, можна буде використовувати базу, ресурси бібліотеки.

Зал «тарілки» побудований так, що в ньому унікальна акустика. Знаходячись в будь-якій частині залу, без додаткових технічних засобів можна отримати гарний звук. Зараз, на жаль, це приміщення не використовується. Було багато спроб будівлю перебудувати, навіть ресторан там намагалися зробити.

На даний момент ця будівля знаходиться у сфері МОН, думаю, що використовуватиметься за призначенням, зал буде приведений до нормального стану, тому що зараз він потребує ремонту, заміни стільців.