Діма Сєргєєв – засновник найпопулярнішого в Європі і США фотобанку Depositphotos, вартість якого оцінюється в понад  $100 млн. Проектами Depositphotos є також перший мобільний фотобанк-соцмережа Clashot, інтернет-журнали Bird in Flight та WAS, найбільша в Європі фотостудія і креативний простір для фотографів з усього світу.

Ілюстрації

ЄВГЕН величев

Фотографії

ЖЕНЯ ЗАКРЕВСЬКА

ДЛЯ DEPOSITPHOTOS

Катерина Бабкіна поговорила з Дімою Сєргєєвим про бізнес в Україні, дороги, банки, жовтий дім на Подолі і патріотизм не за паспорт.

 В УКРАЇНІ Є: багато по-різному красивих людей, багатозадачні фахівці, можливість бути першими хлопцями на селі, перспектива багаторазового здорожчання бізнесу після припинення військового конфлікту.

 В Україні бракує: безпеки, чесних судів, необхідних для бізнесу банківських сервісів, уміння адекватно передавати владу, можливості поїхати з аеропорту Бориспіль на таксі не через ліс.

– Діма, в одному зі своїх інтерв'ю ти кажеш: «Ми живемо в час війни в країні без інвестицій і робимо продукт кращий і більш якісний, ніж інші. Це тому, що ми українці, і в нас це виходить краще за будь-кого на світі». По-перше, Діма, чому ти українець? Чий у тебе паспорт?

– Я українець і яка різниця, чий в мене паспорт? Українського не дали – але я ж не за паспорт українець. Якщо бути до кінця чесним – українець я просто тому, що так вийшло. Я потрапив в Україну в 2003, майже одразу – у найзапекліші моменти Майдану. І мені дуже тут сподобалося. За сумою факторів я тут залишився і повністю асимілювався. В мене тут дружина, діти, компанії. Люди взагалі переміщаються з одних місць в інші – хтось з необхідності, хтось тому, що подобається. От мені тут сподобалося, тут багато по-різному красивих людей. Мені подобаються тут дівчата, чоловіки, природа, простір, всі процеси також подобаються. Тому я українець.

– А робити бізнес в Україні тобі подобається?

– Ну, це не так відбувається, коли ти сидиш і думаєш, де б тобі робити бізнес. Оскільки я українець – я маю робити бізнес в Україні, а все інше до цього факту підлаштовувати. Я не замислювався про те, що мені потрібно робити бізнес десь ще, якщо я живу в Україні. В Україні, зрештою, все в суті таке саме, як і в інших країнах. Є певні мінуси – речі, пов’язані з безпекою, відсутністю судів тощо. Це оголюється тільки в останні роки. Але в загальному – і раніше, і зараз все працювало так само, як і всюди – треба лише вміти цим всім користуватися.

– Які саме мінуси українського середовища для бізнесу і роботи – от з тих, котрі оголюються в останні роки?

Мені не вистачає, наприклад, бодай одного чесного суду в Українi

– Я би скоріше говорив про плюси. Про плюси, котрих мені бракує, щоби до кінця залишатися з своїм бізнесом тут і тільки тут, і не використовувати сторонніх ресурсів.

Мені не вистачає, наприклад, бодай одного чесного суду в Україні, щоби я за потреби міг через нього до когось позиватися, якщо є якась несправедливість стосовно мого бізнесу.

Ще мені не вистачає бодай одного нормального банку, де я міг би зберігати свої гроші і отримувати нормальне обслуговування. Не на рівні кредитки, котрою я можу в Ашані заплатити за їжу, а на рівні якихось мерчантів (категорія фінансових послуг, призначених для використання у бізнесі – ред.), міжнародних карт, щоби не боятися, що якийсь Вася буде потім неадекватно ставитися до моїх грошей, або що цей банк будуть передавати з рук в руки і пенсіонери не будуть стояти потім натовпами біля відділень. Не вистачає можливості відкрити мерчант і обслуговувати американські кредитки в Україні. Люди приїжджають і їхні картки просто перестають працювати.

Мені заважає вести мій бізнес, коли на роботу треба їхати по кривій дорозі, стояти в пробках на запаркованих і погано спланованих вулицях, пробивати в місті колеса і борсатися в дорожньому бруді; заважає, що по телевізору постійно кажуть, що ось, ще один банк вкрали, або ще щось зробили. Бізнесу це заважає.

– Поки що в нас виходить як в анекдоті «Батьківщину, синку, не вибирають»: ти українець, тому робиш бізнес в Україні, не зважаючи на все те, чого тут нема.

– Для мене, після всього, що я сказав, плюсів тут все таки більше. Для мого саме бізнесу зручніше і комфортніше так, як є тут. Я насправді не прив'язаний до місця, мій бізнес знаходиться в Інтернеті. В мене дім по всьому світі побудований – якщо, не дай боже, над нами полетять винищувачі чи в мене почнуть віджимати бізнес – я думаю, я врятую і його, і тих 500 працівників з сім’ями, які на мене розраховують.

Ми зможемо функціонувати звідки завгодно. Це – моя основна перевага, і на це в тому числі спирається моя можливість саме в Україні створити компанію, яка зможе…

– Уже змогла, здається.

– Котра змогла тут працювати і бути прибутковою, так. Ну і так, є в мене в цих всіх справах якась патріотична нота, не можна стільки часу тут жити і цим зовсім не перейнятися.

Я навіть скажу – не те, щоби всього необхідного тут нема. Просто воно в якомусь зародковому стані. Є банки, котрі нормально працюють для населення. Але бізнес нашого рівня не може працювати з українськими банками. Це по-перше, небезпечно, по-друге – вони в принципі не пропонують потрібних нам сервісів. Тих, котрі пропонують, наприклад, банки американські. Таких компаній, як ми, в Україні небагато – весь наш бізнес спирається на закордонні фінансові та юридичні інститути і ведеться за міжнародними правилами, обслуговується іноземними банками, але сидимо ми всі в Україні. Виходить, ми все робимо з України – для закордону. А з закордону приносимо в Україну капітал в вигляді зарплат та інвестицій в нові проекти, котрі реалізуються, знову ж таки, в Україні.

Якби будь-який український банк дав мені ті ж інструменти, котрі дає американський – ти не уявляєш, з яким задоволенням я замість 5 Авеню в Нью-Йорку ходив би на Межигiрську вулицю в Києві вирішувати свої питання. Мені було би так набагато зручніше – обслуговувати, знову ж таки, американських клієнтів в Україні, але поки це звучить як фантастика.

– Чому так, як ти вважаєш?

Владі зараз не до бізнесу – в неї інші проблеми

– Все необхідне є, але не розвивається. Все, що хоч якось живе – спрямоване на обслуговування якихось дрібних інтересів. Владі зараз не до бізнесу – в неї інші проблеми.

Інтернет-компанія, котра розрулює гроші в американській валюті не відкриє рахунок в українському банку, поки цей банк не дозволить проводити з цією валютою будь-які операції швидко і в тих об’ємах, котрі потрібні такому бізнесу міжнародного масштабу. А тільки в цьому випадку валюта накопичувалася би в Україні. Втім, це тільки мій поверхневий погляд. Я вірю, що при владі зараз нормальні люди, і щиро не можу знайти відповіді, чому вони відкладають на майбутнє вирішення цих порівняно простих питань.

Це не складно в реалізації, але як показує досвід – губиться десь на рівні з’ясування стосунків між чиновниками. Доки не буде правильно підібраних законів, доки НБУ не даватиме адекватного фітбеку, котрий почують – нічого не зміниться. По ідеї, за умови відсутності війни, з тим, як ростиме економіка, ростиме бізнес і кількість інвестицій – ростимуть і умови, ростиме і розвиватиметься інфраструктура. Поки що цього нема.

– Чому ти робиш бізнес в Україні? Невже тільки тому, що ти українець і тому мусиш робити його тут?

Тут ми – перші хлопці на селі, а в Нью-Йорку були б не перші

– Я веду бізнес в Україні, тому що це вигідно. Тому що тут я можу собі дозволити не мати жодної якоїсь нелегальної історії – білі зарплати, прийнятні податки. Бізнес є бізнес. Він існує тому, що приносить прибуток. Я не роблю його для того, щоби просто зайнятися чимось десь, де наприклад статусно чи погода трошки краща. Я роблю його, щоби заробляти. В Україні в мене все працює. До того ж, тут дуже багато розумних людей, котрі дуже мало коштують.

Щоб такий же бізнес, як в нас тут, налагодити в США, потрібно в 12 разів більше грошей та людей. А бізнес буде отримувати менше грошей, якщо його структурувати інакше. За інших умов всього буде менше. Це – перше, що змусило мене масштабуватися в Україні.

Звісно, якщо нам потрібен офіс в США, і ми не можемо знайти людей в Україні, щоби обслуговувати американський ринок – ми їдемо в США і відкриваємо там офіс. Так само і з іншими країнами. Але тут в нас в офісі зібралися люди, котрі працюють різними мовами, з різними ринками, з різними сферами. Ми в якомусь сенсі зібрали в себе цвіт нації. Ми пишаємося цим, і хочемо отримувати з цього більше і більше.

Я веду бізнес в Україні ще й тому, що тут ми – перші хлопці на селі, а в Нью-Йорку були б не перші. Тут ми показуємо приклад, розвиваємося. 13 років в Україні і всі 13 років мені тут подобається.

– Чи заважає тобі з України працювати з інвесторами і партнерами?

– Подивися, хто їде в Україну крім секс-туристів зараз? Ніхто. Люди не хочуть сюди, бо є тривожний фон. Знову ж таки, руки-ноги відірвані по телевізору. Ось для прикладу – Сомалі з їхніми піратами, такий розкручений образ для нас. Чи ти захочеш туди поїхати, якщо ти сповна розуму? Чи ти захочеш  робити там бізнес, якщо ти не зброєю торгуєш? Отак і в Україну ніхто не хоче. Важливо працювати з тим пулом інвесторів, які все-таки готові сюди вкладати, тому що вони, як і ми, вірять, що це все колись закінчиться і розраховують на стрибок, котрий тоді станеться від позицій теперішніх цін, за які вони зараз купують українські компанії.

Ми уміємо шукати і вміємо знаходити гроші для України від західних інвесторів. Але що стосується загального інвестиційного клімату в Україні – його просто немає. Є якісь дрібні оборудки – купують два-три дрібних стартапи, вивозять закордон за копійки і на цьому для України все закінчуєтсья. Я думаю – найбільше заважає негативний фон. Принаймні, мені найбільше заважає саме він.

– Дай мені пораду, як отримати інвестицію для свого бізнесу?

– Google на питання: «Як робити сайти так, щоби їх краще показував google» каже: «Робіть сайти для людей і тоді ми людям їх покажемо». Так і тут: якщо ти робиш бізнес для людей, якщо твій бізнес комусь потрібен – він заробляє. Тоді інвестор дасть тобі грошей. Є люди, які займаються пошуком інвестицій для стартапів, є інвестори, котрі запропонують грошей на масштабування бізнесу в інших країнах, але потрібний проект – завжди знайде відгук там, де є і такий, як є.

Ми уже заробляли, уже мали працівників і були потрібні – і тому знайшли інвестиції. Просто тому, що проект був уже робочий. Продукуй, коротше, потрібні ідеї – і інвестор знайде тебе сам.

Якщо твій бізнес комусь потрібен – він заробляє. Тоді інвестор дасть тобі грошей

– Чи є для тебе і для твого бізнесу якісь неподоланні перешкоди в Україні?

– Я маю постійні справи з паспортним столом, і щоразу маю там одну і ту ж проблему – відсутність мізків в працівників. Там сидять люди, котрі самі не знають, що вони роблять і навіщо. В травні ми запускаємо крутий проект, нам потрібно багато дозволів і документів, і от постійно бракує якогось одного папірця. От це схоже на кола пекла. А все інше в нас добре виходить. От ще одна перепона неподоланна – аеропорт Бориспіль. Можна якось вирішити питання, щоби ти виходив в двері і до тебе під'їжджало твоє таксі? Бо зараз я виходжу і мене ведуть в ліс «до шлагбаума».

– А що Україна тобі пропонує такого, чого більше ніде не знайдеш?

Мультизадачних фахівців. В Україні одна людина може якісно вирішувати одразу кілька задач, іноді навіть в різних сферах. В програмістів є такий вираз full-stack – це коли один програмер може вирішувати задачу двох різних напрямків сам. Є програмери там front-end, back-end, ті, що пишуть тільки під iOS чи тільки під Android. А є – full-stack. В США, наприклад, всі люди дуже поділені за вузькими спеціалізаціями; мистецтвознавець – це не вузька спеціалізація, вузька – це мистецтвознавець з певного питання в певний період. А у нас в Україні функціональність людей значно більша. Для мене, як для роботодавця, це дуже вигідно – ти наймаєш людину, і вона за одну пристойну зарплатню вирішує тут ті задачі, для яких в США мені знадобилося би троє значно дорожчих фахівців.

– Тобі не здається, що це від безвиході?

– Ми отримуємо це від системи освіти, котру, на мою думку, треба зберігати будь-якими зусиллями. У нас людина  якщо освічена – вона освічена в різних питаннях. В чомусь більше, в чомусь менше, але не буває так, що знає лише тільки свою сферу, а в решті – нуль.

– Що би ти хотів від України в перспективі, скажімо, 10 років?

– Щоби розв'язалася якось історія з територіями, щоби людей не вбивали. Щоби дороги зробили рівніші, МАФи позносили; щоби жовтий будинок на перехресті Костянтинівської та Валів в Києві, котрий давно побудували – розконсервували. Мені, звісно подільські хіпстери-негідники голову за це знесуть – але я вважаю його класним, цей будинок, з яким бореться громадськість.

Хочу, щоби люди навчилися поважати свою владу, щоби влада навчилася змінюватися в нормальний спосіб. І ще я дуже б хотів, щоби люди навчилися домовлятися.

Фото Олі Закревської для Depositphotos

Хочу, щоби люди навчилися поважати свою владу, щоби влада навчилася змінюватися в нормальний спосіб