Українці, які заснували глобально успішний бізнес, розповідають, що в Україні є та чого поки бракує для прогресу в сфері бізнесу та інновацій; як ефективно застосувати те, що є і як зарадити тому, чого немає.

Ярослав Ажнюк

CEO української компанії Petcube, яка виробляє ґаджети для власників домашніх тварин. Компанію визнали кращим hardware-стартапом Європи 2014 року за версією The Europas; найперспективнішим українським стартапом 2013 року за версією Ain та найкращим українським стартапом 2013 року за рейтингом iForum. У 2017 Wearable Tech Show назвали його найкращим продуктом для розумного дому. Продукт компанії Petсube — пристрій, що дозволяє через спеціальний інтерфейс або додаток дистанційно бачити своїх домашніх улюбленців, говорити до них та бавитися з ними лазерною указкою. Petcube має офіси в Сан-Франциско, Києві та Шеньчжені. Багато котиків та песиків по всьому світу жити без нього не можуть.

Ілюстрації

ЄВГЕН величев

Фото

КОЗАЧЕНКО АЛЕКСАНДР

для «Forbes Украина»

 В Україні бракує: ринків збуту, успішного глобального досвіду, конкуренції, яка спонукає, можливостей налагодженого виробництва, знання англійської мови, уміння мислити стратегічно, здорового ставлення до підприємництва

 В Україні є: програмісти та інженери світового рівня, неймовірний потенціал енергії, дешева кваліфікована робоча сила, пагорби щоби ставити прапор, деруни

– Ти зараз в Сан-Франциско, чому?

– Я розбудовую наш бізнес – компанію «Petcube»; ми рятуємо всіх котів і собак світу від нудьги і самотності, даємо їм зв’язок з улюбленими людьми. Сан-Франциско – це світовий центр технологічного бізнесу і якщо ти хочеш побудувати глобальну компанію, є сенс здобувати досвід саме тут, є сенс вчитися в інших передових компаній, таких як Google, Facebook, Uber.

Загалом у нашій компанії працює 60 людей, 45 – в Києві, в нас там великий офіс з собакою. В Сан-Франциско – 12, ще троє – в Китаї. Офіс в США – дуже прагматична річ.

Штати, в принципі, наш основний ринок. Тут наші користувачі, наша дистрибуція, ми продаємося в таких магазинах, як Best Buy, Amazon, в найбільших мережах товарів для домашніх тварин. Тут всі їхні офіси, і якщо ти хочеш зустрітися з бізнес-партнерами, а це необхідно – то робиш це десь в Штатах.

Сан-Франциско – зручний центр для компаній, в основі яких є технології, тому що тут багато спеціалістів у цій сфері. По-перше, їх можна наймати собі в компанію, по-друге, можна радитися і консультуватися. Тут ціла інфраструктура вибудувана для технологічних компаній, тут є юристи, банкіри, які вміють з цим працювати; тут інвестори, маркетологи, технарі.

– Чи нема в Україні людей, які б могли тебе обслуговувати? І якщо нема, чому?

– Розумієш, в Україні є фахівці. Є світового рівня програмісти, дизайнери, інженери. Але якщо ти, наприклад, працюєш на американський ринок і тобі потрібні спеціалісти з продажів та маркетингу, їх в Україні найняти не вийде. Дуже складно в Україні стати класним маркетологом на американський ринок, якщо ти туди нічого не продавав, не дивився їхніх мультфільмів з дитинства, не розумієш їхніх цінностей та інсайтів. Тож якщо ти виходиш на американський ринок, ти маєш американця для цього.

В Америці в нас є продажі, маркетинг, підтримка користувачів, а в Україні – розробка, дизайн, операційні задачі, логістика, фінанси. Наш основний ринок – США. Україні бракує ринку збуту.

– А чому в Україні немає для тебе ринку?

 Мені здається, українцям важливо робити продукт світового рівня. Коли ти виходиш на ринок Штатів, ти змушений робити те, що буде кращим за те найкраще, що вже існує

– Так склалося історично, що ВВП України менший, ніж ВВП Штатів (сміється).  В українців є більш нагальні способи застосувати 100-200$, ніж камера для песика. Якщо ти хочеш робити бізнес, який буде номером один у світі, то, звісно, Штати – один з цікавих ринків; Азія і окремо Китай – цікавий ринок; ЄС – цікавий ринок.

Але з цих трьох Штати – напевно, найбільш відкритий для інновацій ринок, найбільш гомогенний і водночас найбільш конкурентний. Мені здається, українцям важливо робити продукт світового рівня. Коли ти виходиш на ринок Штатів, ти змушений робити те, що буде кращим за те найкраще, що вже існує. Тільки так можна робити дійсно суперякісні продукти. Якщо ти конкуруєш на ринку, де нічого подібного немає, чи на ринку, де продукти нижчої якості, то ти, можливо, трошки заробиш, але ніколи не зробиш продукт світового рівня.

– Але ж ви зайшли на ринок, де нічого подібного не було?

– Не було, але дуже швидко почало з’являтися після нас. Крім того, є якісь непрямі конкуренти, з якими нас порівнюють. Наприклад, камери домашньої безпеки, які робить Nest. Їх кілька років тому купив Google. Фактично, ми конкуруємо з Google. В них немає нічого для домашніх тварин, але ті люди, які купують їх – купують і нас.

Американський споживач звик до певного рівня товарів і послуг, до певного рівня обслуговування. Хочеш чи ні, тебе якось будуть порівнювати з Apple, з якимось найкращим банком, з найкращими прикладами послуг, які вони отримували у різних бізнесах. Тим цікава ситуація ведення бізнесу тут: всі люди в компанії змушені дуже багато навчатися.

– В мене, наприклад, є подруга-дизайнер, вона зробила Найпростіший стілець, дуже стильний, зручний і особливий, все, що треба для його виготовлення – кілька рівних шматків обробленого дерева. В Україні не знайшлося людей, які можуть порізати дерево на необхідну кількість рівних шматків точно під розмір – один-два завжди були десь довші, десь коротші ніж треба, або просто трошки криві і стілець не збирався. Які виклики спіткали вас, коли ви стартували бізнес в Україні?

– У нас були неуспішні спроби знайти виробництво в Україні. Ймовірно, там можна щось виробляти. У нас є знайомі, які роблять якісну електроніку, щоправда пластик замовляють не в Україні. Але в Китаї останні 30–40 років будувался інфраструктура: заводи, постачання, машини, люди-спеціалісти, які там працюють, налаштовують процеси. Це все постійно оновлюється, під повний цикл виробництва. В Україні просто не було цього ринку, тож виробництво не підлаштоване під його вимоги.

Якщо навіть хтось десь вміє робити алюмінієві корпуси, то майже нереально знайти когось, хто вміє робити пластик, а навіть якщо ти знайшов спеціалістів десь в іншому кінці країні, то вони разом ніколи не працювали. А ще потрібно знайти людей, які роблять електроніку та механіку. Це не щось погане про Україну, просто так тут функціонує економіка.

Ми самі не були винятком з цієї схеми: я за освітою розробник, мої партнери – Андрій та Саша – ще один розробник і дизайнер. На старті жоден з нас не робив ані фізичного продукту, ані програмного продукту як бізнесу, ми ніколи не мали бізнесу з американським ринком, ніколи не були в Китаї, ніколи не домовлялися з фабриками про виробництво.

Мені здається, найбільші виклики для кожного нового бізнесу, який хоче стати видатним, лежать в психоемоційній площині. Треба вперто йти до цілі, досліджувати, вчитися, бути завзятим і не здаватися. Нам це вдалося.

 Найбільші виклики для кожного нового бізнесу, який хоче стати видатним, лежать в психоемоційній площині. Треба вперто йти до цілі, досліджувати, вчитися, бути завзятим і не здаватися

– Звідки, на твою думку, всі ці нестачі – ринку, досвіду, схем співпраці, можливостей, і що з ними робити?

– Я схильний майже в усьому звинувачувати комунізм. Спочатку він винищив всіх, хто міг щось робити, розкуркуленням вбив весь підприємницький клас. Потім винищив усіх, хто міг щось думати і продукувати ідеї, орієнтація на робітничий клас. Ще можна додати всілякі дрібниці на кшталт заборони кібернетики як лженауки.

Є об’єктивні історичні причини, чому ми маємо те, що маємо. Як це подолати – намагатися стрибнути вище голови. Кожен має стрибнути вище голови, має брати приклад із найкращих у світі, в жодному разі не замикатися на українському містечковому ринку, на ринку російськомовного простору.

Це, напевно, друга велика проблема: українці не знають англійської, їм чомусь не пече її вчити. Як тільки ми почнемо вільно говорити англійською, ми будемо брати інформацію з англомовних джерел, а не лише з російськомовних, будемо більше подорожувати по світу і дивитися, як влаштовані Starbucks, IKEA та інші великі бізнеси, ми захочемо рівнятися на них.

Поки що нам не вистачає глобальних амбіцій, не вистачає українців, які скажуть:

 Я хочу зробити компанію, крутішу за IKEA. Візьму собі це за мету і буду з’ясовувати, як це зробити. Я хочу зробити український HP, який через 20 років перевершить HP, хочу зробити український Microsoft, який перевершить Microsoft.

– А в мене складається враження, що кожен другий український бренд починає свій бізнес заявкою: «Ми другий Google, ми як ІКЕА в Starbucks і зверху H&M». Але майже на всьому моєму українському одязі розлазяться шви, мої українські меблі перекособочило, українська шкіряна сумка чомусь зносилася за пів року, а в закладах після відкриття переходять з найкращого до найдешевшого, яке треба щонайдорожче продати. Чому люди приходять з амбіцією, але так швидко сходять на пси?

 Потрібно набратися терпіння, бути більш приземленими, говорити більше про інших, дивитися на тих, в кого вже щось вийшло

– Річ у тім, що і в IКЕА, і в H&M перша, друга, десята партії розлазилися так само, просто ці компанії існують десятиліттями і розвивалися стратегічно. Люди в нас нетерплячі і це було би дуже добре, якби не малий горизонт планування. Всі чомусь думають, що вже через рік вони мають мати H&M, а такого не буває. Це базові закони економіки, обійти їх вкрай складно.

Потрібно набратися терпіння, бути більш приземленими, говорити більше про інших, дивитися на тих, в кого вже щось вийшло. Мати зв’язок з людьми, які можуть передати свої знання та підтвердити, що спочатку теж нічого не виходило. Я вірю, що всі ці люди зі своїми миттєво нереалізованими бізнесами почнуть злитися і робити все краще, і з часом почне виходити.

Одна з внутрішніх задач Petcube, до речі – щоби через десять років в Україні були сотні таких компаній, яким щось вдалося на міжнарожному рівні. Саме тому ми робимо все дуже публічно. Ми розуміємо, що є такою собі рольовою моделлю, яка надихає багатьох людей. Мені здається, такі рольові моделі дуже важливі. Чим більше їх буде з’являтися, що активніше люди ділитимуться своїм досвідом, то швидше буде виходити у всіх інших.

– Давай все-таки ще поговоримо про українців з амбіціями. Чому коли після року роботи в них виходить стіл, який не стоїть, а не друга ІКЕА, вони здебільшого перестають працювати над якістю, і або згортають бізнес, або подвоюють зусилля в намаганні продати стіл, який не стоїть, бо він український? Чи всюди це так само?

– Я думаю, це закладено в людській природі. На жаль, людям бракує наполегливості, в усьому світі страждають від невпевненості в собі. Коли щось не виходить (а не виходить спочатку в усіх) – це демотивує. Рецепт від демотивації – проста людська підтримка.

Наприклад, через півроку після початку роботи над бізнесом, коли ми шукали в Україні завод, щоби це все зробити, замовників, збут і в нас нічого не виходило, ми, троє засновників, після Нового Року зібралися в кафе.

І я, і Саша (технічний директор), були дуже засмучені. Ми говорили і договорилися до того, що пора згортати цю розвагу: ми щось дурне придумали, нічого в нас не вийде, ми ніколи такого не робили, це непідйомна, незрозуміла задача. Андрій дивився-дивився на нас і каже: «подуріли взагалі», і дістає шкіряні візитниці, які він власноруч для нас зробив. Шестикутні, як наше лого, красиві, унікальні. Ми ледь не заплакали: в нас були всі передумови згорнути бізнес, але не можна було так просто взяти і відмовитися від таких візитниць. Цей момент врятував компанію.

Підтримка дуже важлива. Щоби люди, які щось роблять, не здавалися, їх має підтримувати ціле суспільство. А для цього українці мають змінити ставлення до бізнесу, до грошей. Пережити оце «гроші це погано», «по-чесному на квартиру не заробиш», «всі заможні десь накрали».

Зрозуміло, звідкіля це походить: ось вони –корумповані чиновники, ось вони – бізнесмени 90-х. Потрібно перебудувати свідомість людей під розуміння, що бізнес – це створення якоїсь цінності для світу, а гроші є її мірилом.

 Коли щось не виходить (а не виходить спочатку в усіх) – це демотивує. Рецепт від демотивації – проста людська підтримка

– Звідси багатьом здається, що ти там сидиш в Каліфорнії з котиком і песиком та розкидаєш долари. Чим ти насправді займаєшся в Каліфорнії: як це бачать люди, як бачить мама, як бачать друзі, як бачиш ти сам?

 Людям в Україні дуже важко уявити собі різницю між мільйоном і мільярдом доларів, а вона така, як між гривнею і 1000 гривень

– Реальність така, що більшість компаній, які розвиваються, це збиткові компанії, вони сидять на зовсім невеликій купці грошей, яка от-от стане ямкою. І всім цим людям добре видно, де кінець. І до того, як ці гроші закінчаться, їм треба або вийти на прибутковість, або показати такі темпи зростання, щоби знайшлися інвестори, які дадуть ще грошей.

Побутує стереотип, що в Силіконовій Долині сидять інвестори і чекають на тебе, щоби швидше дати тобі грошей. А рельність така, що сюди приїздять люди з усього світу з нереально крутими проектами. Підготовлені люди з інноваційними ідеями, які роблять свій другий, третій, п’ятий бізнес; які знають тут когось, з кимось уже працювали. І конкуренція, і очікування інвесторів неймовірно високі. Якщо інвестор бачить, що ця компанія в потенціалі може коштувати 500 млн доларів, він не захоче в неї інвестувати, бо не бачить, коли вона коштуватиме мільярд. Людям в Україні дуже важко уявити собі різницю між мільйоном і мільярдом доларів, а вона така, як між гривнею і 1000 гривень.

До венчурних фондів тут приходять такі компанії як Pinterest і Uber, і якщо ти приїхав сюди за грішми, ти маєш себе порівнювати з ними і точно знати, як саме ти досягнеш рівня Google та Facebook. Ну, і песика і котика в мене також нема: готовий завести одного тільки в копмлекті з кимсь, хто за ним доглядатиме.

– Чи є в Україні щось таке вдале для бізнесу, чого немає ніде більше?

– В українців є неймовірний потенціал енергії, який більшість людей не усвідомлює і не може оцінити. Коли їздиш світом і порівнюєш, то розумієш, що потенціал енергії українців, який накопичувався за 300 років відсутності державності, зі здобуттям незалежності вивільнюється потужними хвилями. Це неймовірна сила, і якщо її поєднати з фактом, що у нас, напевне, найнижча вартість освічених спеціалістів у світі та створювати продукт на західний ринок, отримуючи прибутки та інвестиції за західними стандартами – нам не буде рівних.

За ті гроші, за які в Америці можна побудувати завод, в Україні можна побудувати десять заводів. За гроші, за які в Америці можна зняти фільм, в Україні можна зняти двадцять фільмів.

Все в Україні зараз максимально просто: здобуваєш досвід і довіру, знаходиш команду, стаєш лідером і формуєш сильний бренд, орієнтуєшся на світовий рівень якості продукту. Тоді просто вилазиш на пагорб і ставиш там свій прапор та говориш: «Ми робимо наступну IKEA/Мicrosoft/McDonalds». Усі найкращі спеціалісти країни охоче приєднуються до тебе. Вся Україна зараз – такі пагорби, які чекають на свої прапори.

 В українців є неймовірний потенціал енергії, який більшість людей не усвідомлює і не може оцінити

– А якщо конкретніше? Бо ставити прапор на пагорб в нас всі їй-богу вміють.

– Є п’ять сфер, в яких, на мою думку, Україна має найвищі в світі шанси на успіх. По-перше це все, що пов’язане з новітньою енергетикою – сонячні батареї, електромобілі, електролітаки.

По-друге – це перевинайдення легкої промисловості – меблі, одяг, фармацевтика, тут стільки простору для інновацій в перевинайденні самого процесу виробництва.

По-третє, це брендинг України в світі через їжу, я цілком уявляю собі дерунарні по всьому світі в ролі української піци, бургерів чи суші. Це культурна експансія через їжу. Адже деруни – це така технологічно правильна їжа, зручна і інгредієнти до неї є всюди, тож чому б не існувати всесвітній франшизі на на українські деруни з різними наповнювачами.

Четверта сфера – це український Голівуд; я вірю в те, що Україна має всі можливості, щоби створити кіностудії світового рівня і знімати фільми про Княжу добу з тим же успіхом, як їх знімають про гладіаторів чи вікінгів.

А п’ята – це прорив в освіті. Ніяких принципових зрушень не було століттями, освіта – одна з найшляхетніших справ, якими можна знайматися, і є принципово важливою сферою, щоб зробити світ кращим. Ніколи не знаєш, хто і коли зробить в цьому напрямку такий же прорив, як Google зробив в доступі до інформації, то ж чому б це не бути Україні.