Соціальне підприємництвоВід скейтбордів до ручної вʼязки: історії чотирьох соціальних бізнесів, що долають стереотипи

Наша діяльність почалася у 2019 році, ми одразу вирішили сфокусуватися на соціальному напрямі роботи. Ми виготовляємо хустини, принти для яких малюють люди з інвалідністю. Кожен виріб має свою особливу історію й автора, а кожен автор чи авторка щомісяця отримують 10% роялті з продажу товару, де застосована їхня картина.

Наш бізнес починався досить романтично – із мети працевлаштовувати або матерів, які мають дітей з інвалідністю, або людей з інвалідністю й загалом порушувати питання інклюзії на всеукраїнському рівні. Ми хотіли показати, що соціальний бізнес може робити такі самі якісні й елегантні речі, як і класичний. А ще хотілося не просто імітувати соціальну діяльність, а дійсно створювати робочі місця.

Перша дівчинка, яка приєдналася до нашої команди, має синдром Дауна, нині вона наша головна художниця. Слідом за нею працювати з продажами почала дівчина, яка пересувається на кріслі колісному, зараз вона є керівницею відділу продажу.

Наша майстерня працює з 2017 року. Ми від самого початку позиціонуємо себе як соціальне підприємство й завжди говоримо про це публічно. Ідея виникла, коли я перебував у США за програмою обміну й побачив, як там працюють соціальні бізнеси, а вже в більш бізнесові плани вона перетворилася під час навчання в бізнес-школі Українського католицького університету (LvBS), де треба було захистити власний бізнес-проєкт.

На старті ми виготовляли винятково столи, але бралися за всі меблі. Спочатку влаштовували на роботу хлопців, які були випускниками інтернатів, але потім одного прекрасного четверга вони вирішили всі звільнитися і поїхали в Польщу на полуницю. Шукаючи нового столяра, я познайомився із Сашком – ветераном із Червонограда. Він одразу сказав, що закінчує реабілітацію в центрі, що допомагає людям нарко- та алкозалежним, і ця розмова трансформувала ідею бізнесу. Ми почали працювати з чоловіками, які прийшли в реабілітацію в центрах для нарко- й алкозалежних. А сам Сашко зараз уже є керівником відділу монтажних бригад.

Я завжди захоплювався скейтбординговою культурою, це цілий усесвіт зі своїми героями, брендами, виробниками, спонсорами й іншими деталями. Із бажання дати якісний продукт вузькій українській спільноті у 2014 році в Павлограді народився бренд One True зі своїми цінностями. У той час я допомагав молодим спортсменам-скейтерам, безплатно надавав їм лонгборди в обмін на контент, а також за змоги виділяв призовий фонд для змагань. Уже пізніше я зрозумів, що це був соціальний бізнес, а на той час я просто хотів підтримувати спорт, який не помічає держава.

Тоді, у 2021 році, ми подивилися статистику кримінальних порушень серед підлітків і зрозуміли, що через скейтбординг можемо позитивно впливати на цей прошарок населення. Діти можуть кататися, здобувати нове соціальне коло й перші перемоги, а ще так вони починають вірити в себе.

Хоча я й позиціонував себе як український бренд, але дуже швидко про One True дізналися шанувальники й шанувальниці скейтборд-культури за кордоном. Так почали йти перші замовлення з Німеччини й інших країн ЄС, США й навіть Австралії. Бренд розвивався аж до повномасштабного вторгнення, тоді я евакуював обладнання до Дніпра, поставив бізнес на паузу й приєднався до благодійного фонду «Їжа життя».

Однак мій бізнес-проєкт є невіддільною частиною мене, тож коли я побачив на прифронтових територіях підлітків, переляканих і невпевнених у майбутньому, у яких нічого не лишилося, вирішив повернути One True до життя. Спочатку створив лінійку одягу Born Free й почав думати про школу скейтбордингу для ВПО. А навесні 2023 року я пройшов відбір до навчальної грантової програми «18:35. Бізнес-підтримка» й зараз перезапускаю виробництво лонгбордів.

Ідея створити бренд Vbrani зʼявилася як наслідок роботи громадської організації «Старість на радість». Люди звикли казати, що старість не радість, але ми у 2017 році розпочали діяльність цієї ГО, щоби задовольнити потреби мешканців геріатричних пансіонатів.

Згодом зрозуміли, що сферу дозвілля ми покриваємо й навіть залучаємо людей третього віку до громадської діяльності, але все-таки фінансовий добробут залишається під питанням. Одного разу після нашого щотижневого вечірнього кінопоказу до нас підійшла пані старшого віку й сказала: «Дівчата, дивіться, які класні шапки, я хочу вам подарувати». Так ми з колегою почали думати, як запустити гурток вʼязаних виробів, а вже в лютому 2021 року провели перший майстер-клас й отримали перше замовлення на приблизно 18 одиниць товару.

Зараз із нами працюють 60 майстринь з 11 областей України, за цей час вони створили понад 6500 одиниць різноманітних товарів.

Наша основна соціальна модель роботи – працевлаштувати чоловіків, які подолали нарко- й алкозалежність. Окрім того, на цей рік пріоритетним для нас є виготовлення меблів для центрів реабілітації ветеранів і ветеранок. Ми робимо це за собівартістю, а за можливості – безоплатно.

Торік і позаторік ми більше працювали з ВПО й облаштовували для них шелтери, а ще раніше допомагали з меблями малозабезпеченим сімʼям.

Наша основна мета – розбити стереотип про те, що колишніх нарко- чи алкозалежних не буває. Наша внутрішня статистика показує, що з десяти людей, які вирішили більше не вживати алкоголь чи наркотики, вісім залишаються тверезими. Чому так? Тому що ми насамперед створюємо спеціальні умови й таке середовище довіри, де люди можуть одне з одним проговорити ті чи ті моменти, які на сьогодні їх хвилюють або тригерять. Крім того, у нас розроблена менторська програма: за новим працівником, який приходить у компанію з реабілітаційного центру, закріплюється співробітник, який працює з нами понад рік і який теж пройшов реабілітацію. Він допомагає адаптуватися й показує на своєму прикладі, як відбуваються робочі процеси.

Також у нас є щомісячні зустрічі з психологом, де всі працівники, які пройшли реабілітацію, мають можливість прийти на групові заняття й проговорити свій стан.

Моя модель соціального бізнесу – розвʼязання соціальної проблеми. Якщо раніше я інвестував кошти в поширення скейтборд-культури й допомогу підлітками, то зараз фокусуватимуся на соціальній інтеграції підлітків-ВПО через цю культуру.

У глобальній перспективі я мрію змінити ставлення до катання на бордах. Багато людей вважають, що скейтбординг – це щось несерйозне. Водночас у світі це величезна індустрія й олімпійський вид спорту, а деякі американські психологи радять скейтбординг, щоб отримувати дофамін. Тому я хочу, щоб українці й українки побачили, що скейтбординг може бути шляхом професійного й творчого розвитку, а також психологічної терапії.

Зараз я допрацьовую концепт школи для підлітків-ВПО, де надаватиму їм дошки, а мої партнери виконуватимуть обовʼязки тренерів. Хочемо спробувати індивідуальні й також групові заняття, а ще поліпшуватимемо ідею на основі фідбеку молодих людей.

Пʼять років тому запуск соціального підприємства був шаленою ідеєю, тому ми дуже раціонально поставилися до фінансової складової. Одразу перерозподіляли прибуток і вкладали все, що заробили, у наступні речі. Прибутковим бізнес став приблизно на другому році діяльності. Великою гордістю й показником є те, що ми мали тільки сім днів перерви від початку повномасштабного вторгнення й змогли забезпечити заробітною платою всю команду від першого ж місяця.

Так, для багатьох людей з інвалідністю треба облаштовувати робочі місця: рівняти висоту столу чи облаштувати машинку. Кожна людина для нас – окремий кейс, де ми дивимося, як краще підійти до співпраці. Однак деякі компанії сьогодні витрачають на піар і маркетинг значно більші суми, ніж коштує облаштувати робоче місце для людини з інвалідністю. Для створення інклюзивного робочого середовища насамперед потрібне бажання зрозуміти свого співробітника чи співробітницю. Ви маєте розуміти, що люди з інвалідністю не хочуть бути зачиненими вдома й потребують віри в них.

Зараз про нас говорять і рекомендують дуже багато дизайн-студій і будівельників, адже ми не просто здаємо обʼєкт, а хочемо, щоби клієнт був задоволений.

Я знаю про стереотип, що соціальні бізнеси не приносять грошей. Ми, навпаки, є прибутковим підприємництвом і вчасно виплачуємо всі зарплати. Коли почалося повномасштабне вторгнення й багато проєктів просто позакривалися, ми втримали всіх людей і всім виплачували гроші, навіть якщо не було роботи.

Наш бізнес багато інвестує в розвиток не тільки матеріально-технічної бази, а також у самих працівників. Ми маємо власні виробничі потужності й хороше обладнання на понад 300 м² площі, а також постійно проводимо навчання людей, особливо вузькоспеціалізованих фахівців.