З 2017 року Іван Міщенко працював суддею у Верховному Суді, куди ввійшов за конкурсом. З початком повномасштабного вторгнення разом із друзями почав займатись аеророзвідкою, а вже за місяць офіційно долучився до ЗСУ. Воював на Сумщині, потім на Харківщині. Але в червні, коли Україна отримала статус кандидата в ЄС, більше став потрібен своїй країні за основним фахом роботи, ніж військовий. Розповідаємо історію судді, який повернувся з фронту та зараз допомагає країні стати повноцінним членом ЄС.

Учились у кожного, хто міг би поділитися досвідом і знаннями

Іван Міщенко згадує події тогорічної давності. На той момент він уже п’ятий рік працював суддею Верховного Суду, куди потрапив за конкурсом. Мирна професія, ніяк не пов’язана з війною. Разом із колегами, звичайно, обговорювали новини, але в те, що Київ будуть обстрілювати, ніхто не вірив. Не вірив й Іван, але інстинкти однаково працювали. У грудні 2021 року він спробував записатись в одне з київських ТРО. Але процедура виявилась складною та бюрократичною, тож він залишив цю ідею.

Наступного разу Іван спробував долучитись до війська через тиждень після початку вторгнення та після того, як вивіз сім’ю за кордон.

Через тиждень після вторгнення на базі ініціативи «Захистимо Протасів Яр», яку організував Роман Ратушний, зібралась група людей. Багато хто не був знайомим до цього, але всім було зрозуміло, що потрібно щось робити. У когось був військовий досвід, але в більшості – ні. Створили підрозділ «Кияни», навіть свій шеврон встигли зробити

– згадує Іван.

Вирішили, що без військового досвіду можуть бути корисні в аеророзвідці. Була машина, був досвід керування дронами, тож почали допомагати 72 бригаді, яка стояла тоді під Києвом.

Увесь цей час намагалися вчитися на ходу, коли був час. «Хтось розповідав медицину, хтось тактику. Ми вчились у кожного, хто міг би поділитися хоча б якимось досвідом і знаннями», – згадує Іван. Хлопці виїжджали знімати в різні частини передмістя, але постало технічне питання – записатися в штат було на той час неможливо через те, що 72 бригада вже була сформована на 160%.

Справжня армія

У середині березня Міщенку вдалося вступити до лав ЗСУ. Це була 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр». Вирушили на Сумщину. Приїхали майже всім складом підрозділу «Кияни», познайомилися з командиром, Богданом Дмитруком. «Там уже була справжня армія, справжні військові», – згадує Іван. Коли ЗСУ звільнили Тростянець, стало зрозуміло, що росіяни відходять із того напрямку, тож бригада була направлена в пункт постійної дислокації біля Дніпра. Там повністю був сформований батальйон – додали техніку та людей.

Через те, що я закінчив військову кафедру та був офіцером, а на той момент був брак офіцерських кадрів, мене поставили командиром лінійного взводу, піхоти. У підпорядкуванні в мене було три відділення, приблизно 30–36 осіб

– розповідає Іван

У квітні Іван, уже як командир взводу, вирушив на напрямок Барвінкове – Ізюм. На той час в Ізюмі була сконцентрована якась фантастична кількість російських військ, у них був план захопити велику частину території, тож військові очікували дуже серйозних наступів, розповідає Міщенко. Наступи були, але не такі шалені, як прогнозували. «По суті, у нас була оборона, але активна. Ми просувались уперед, але дуже поступово, посадка за посадкою. За місяць могли пройти майже сім кілометрів», – розповідає Іван.

За кілька місяців, у червні, Україна отримала статус кандидата в члени ЄС, а разом із цим і список вимог, які потрібно виконати, щоб стати повноцінним членом. Це змінило подальшу роль Івана у війні.

Дзвонили із СБУ й Офісу президента

Одна з умов нашого членства в ЄС – створення Вищої кваліфікаційної комісії суддів, державного органу, який фактично є HR судової системи. Три роки тому ВККС була ліквідована, але повноваження передані не були, а отже, і брати на роботу нових суддів і проводити кваліфікаційне оцінювання чинних суддів не було кому. У результаті це призвело до того, що за різними оцінками в системі не вистачає орієнтовно 2000–2500 суддів.

Ще до війни створили Конкурсну комісію, у складі якої були три іноземці та три українці. Саме вони мають обрати склад ВККС і так виконати одну з умов вступу до ЄС. Іван – один із членів цієї Комісії.

Я біля Ізюма. У цей час, певно, відбувається нарада з приводу євроінтеграції України, після якої мені всі починають телефонувати – стройова 93 бригади, Вища рада правосуддя, СБУ, Офіс президента й говорять, що мені терміново потрібно з'явитися в Києві. Я кажу, що це класно, але я не можу, тому що на війні

– згадує він ті дні.

Зрештою, Івана відрядили на роботу в Конкурсу комісію. Зараз проходять співбесіди з кандидатами, тому територіально він перебуває у Варшаві. Таке рішення ухвалили через те, що троє іноземних членів Комісії з питань безпеки не можуть приїхати до України. Водночас майже щодня він спілкується з побратимами, допомагає, чим може. «До мене прикута певна увага та якісь речі мені простіше зробити. Простіше комунікувати з волонтерами, наприклад, чи фондами, ініціювати збори коштів у соцмережах і так далі. Але це вже стало частиною життя», – говорить він

Я тут, а вони там

Міщенко розуміє, що зараз він один із тисяч людей, які намагаються наблизити наш вступ до ЄС. «Це дійсно важливо, це одна зі складових нашої перемоги. Так сталося, що в цьому проєкті багато що зав’язано на мені», – говорить Іван. За його словами, ще на початку війни вони з друзями визначилися, що головне – зрозуміти, де ти приносиш найбільше користі. «Це не означає, що всі мають сидіти в окопах, це позбавлено сенсу. Кожен має зрозуміти, де він або вона приносять більше користі й цим наближати нашу перемогу. Саме це має бути основним критерієм. Тому з цього погляду я задоволений собою. Найбільше користі я приношу своїй країні в тій ролі, яку виконую зараз», – говорить Іван.

Попри це, він деякою мірою відчуває провину. Говорить, що на війні люди дуже швидко сходяться. Воюють разом кілька тижнів, і вже здається, що знаєте одне одного все життя. А потім ця людина гине. І це складно. А ще складніше повідомляти такі новини близьким і рідним. «І от сьогодні мені значно легше та безпечніше. Але я тут, а вони там», – ділиться своїми переживаннями Іван.

Фото: Ivan Ledchak

Іван залишається військовослужбовцем. Каже, що з боку законодавства є підстави достроково завершити службу, але він поки ними не користується. Найближчими місяцями робота з обрання Вищої кваліфікаційної комісії суддів має бути завершена, а далі буде видно: «Якщо треба буде повертатися до піхоти, значить, так і буде».

Цей матеріал підготовлений у співпраці з Інститутом Центральноєвропейської Стратегії в межах ініціативи Re:Open Ukraine