Ярослав Ажнюк найбільше відомий як співзасновник компанії Petcube, яка виробляє ґаджети для власників домашніх тварин. Крім того, він також є співзасновником двох інших компаній – O0 Design, Fuel Finance. Усі три компанії працюють на ринок США. Саме тому бізнеси не втратили доходи та рух уперед. Більшість робітників, як і сам керівник, із початком війни релокувалися на захід України, де продовжували працювати та допомагати країні – від донейтів і створення проєкту Spend With Ukraine до індивідуальних ініціатив у вигляді лобіювання українських інтересів у США.

У серпні з нагоди Дня Незалежності України президент відзначив державними нагородами українців. З-поміж них був і Ярослав Ажнюк. Сам він зазначав, що приймає цю нагороду, однак загалом орден належить не йому персонально, а командам, які створювали Spend With Ukraine, – дизайн-студії O0 Design і Petcube.

На початку літа Ярослав Ажнюк повернувся до Києва й зараз більше часу планує присвячувати саме роботі на загальну перемогу. У розмові із The Village Україна співвласник Petcube поділився своїми ідеями та думкою про те, яким буде майбутнє українського бізнесу.

Взяли із собою «Енеїду» та цукорничку

Напередодні початку великої війни ми з нареченою повернулися до Києва. Дорогою додому з аеропорту таксист кепкував із нас, тому що в ті дні, навпаки, усі намагалися виїхати зі столиці.

Уже зранку ми прокинулися від телефонних дзвінків наших батьків, і я подумав, що, як не дивно, але цього разу таксист мав рацію. Попередньо ми та наші батьки мали домовлений план, який передбачав, що у випадку наступу на Київ усі разом евакуюватимемося на захід України. Тому, власне, коли війна почалася, нам не потрібно було довго обговорювати та переконувати одне одного, як краще вчинити.

У нас не було тривожних валіз, але ми мали досвід збиратися за одну годину на літак.

Тому швидко зібрали все необхідне, а також узяли кілька речей сентиментальної цінності – перше видання «Енеїди» Котляревського з ілюстраціями Анатолія Базилевича та цукорничку від українського бренда Gunia, яку нам подарувала подруга

У Львові ми пробули до кінця червня та потім повернулися до Києва.

Сформулював три основні принципи в умовах війни для всіх співробітників

Усі наші бізнеси працюють на США – і ми готувалися до війни. Ще в грудні попросили наших співробітників з усіх компаній підготувати особисті плани евакуації, мати запас бензину. Якщо в них немає автомобіля чи житла на заході, то ми просили дати нам про це знати, щоби скласти списки й у разі потреби знати, кому потрібна допомога. На жаль, потім це стало нам у пригоді.

У трьох компаніях працюють приблизно 100 людей. Орієнтовно 80% людей евакуювалися на захід, решта вирішила залишитися у своїх містах, попри те, що вони були небезпечними – Київ, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Херсон, Буча.

Співробітникам ми допомагали чисто координаційно. Насправді я знаю, що деякі компанії вивозили всю команду за кордон.

Як на мене, бізнесам важливо знати межу між особистим життям людини і її рішеннями та рішеннями, які бере на себе бізнес

Загалом у ситуаціях невизначеності багато хто хотів би мати тверду руку. Еріх Фромм у книжці «Втеча від свободи» пише про те, як формується тоталітарний режим, і про схильність людини делегувати свою свободу іншим. Ми намагаємося уникати того, щоби брати на себе відповідальність за життя. Компанія робить усе, що може, і все, що вважає за потрібне у форматі пропозицій, але відповідальність за безпечне житло, електроенергію тощо – це на людині.

Також ми готувалися з точку зору корпоративного управління. Ми прораховували, що робити, якщо не працюватиме українська банківська система. У грудні-січні ми також ухвалили рішення, щоб у кожної функції був заступник. Це важливо й на випадок бойових дій, якщо хтось отримує якісь поранення чи пошкодження, відсутність зв’язку, мобілізація тощо.

Увечері 24 лютого я сформулював три основні принципи в умовах війни для всіх співробітників: пріоритет перший – турбуйтеся про свою безпеку та безпеку своїх рідних, другий – робіть усе, що можете, щоби допомогти Україні, третій – займайтеся своєю роботою.

Про податки, донейти на фонди та приклад культурної дипломатії

Крім очевидної сплати податків і забезпечення людей робочими місцями, що насправді теж важлива складова, яку не варто забувати, будь-який бізнес сплачує заробітну плату людям, які потім витрачають ці гроші на якість інші бізнеси, товари та послуги.

Після промови Путіна ще до початку повномасштабного вторгнення ми, як і багато інших бізнесів, зробили пожертви для фонду «Повернись живим». Надалі напрям пожертв на фонди став одним із найважливіших. Але кожен бізнес поводиться тут по-своєму. Наприклад, якщо компанія генерує хороший прибуток, то половину прибутку віддає на фонди або ж конкретні потреби воїнів із наших команд, які долучилися до ЗСУ.

Якщо компанія неприбуткова та плюс-мінус виходить у нуль, у цьому випадку ми запропонували співробітникам відраховувати за бажанням якийсь відсоток зі своєї зарплатні у вигляді пожертв. Велика кількість зголосилася. Це дуже різні відсотки – від одного до тридцяти. Ці кошти також централізовано збирали та розподіляли на різні потреби.

Також разом із Petcube та O0 Design ми запустили проєкт Spend With Ukraine, який покликаний дати можливість людям зі всього світу купувати класні українські продукти та бренди. Там понад 200 видатних компаній, які роблять продукти світової якості.

Ми зробили цей проєкт для того, щоби показати, що Україні можна допомогти не лише пожертвами, але й купуючи фантастичні й унікальні продукти, зроблені в Україні

І також це приклад культурної дипломатії, як розповісти світу про Україну більше.

Ми відчували, ніби в прийнятті ленд-лізу є маленька краплина й нашої роботи

Крім того, був ряд індивідуальних ініціатив. У перший день я написав пост у мережах і назвав його «клавіатурні війська». Закликав усіх людей, які краще поводяться з клавіатурою, ніж з автоматом, ставати та чинити опір – блокувати технологічні компанії в Росії, переконувати їх виходити з публічною підтримкою України.

Далі я використав свою мережу знайомств у США для того, щоб отримати доступ до ряду конгресменів і сенаторів.

Основне, про що ми просили тоді – це зброя та прийняття Закону про ленд-ліз, який насправді в політичних колах тоді особливо не обговорювали

Дзвінок між українськими підприємцями і командою американської сенаторки від Каліфорнії, Даян Файнстін

Це була досить активна діяльність – і після того, як прийняли ленд-ліз, ми відчували, ніби там є маленька краплина й нашої роботи.

Була спроба розробити безпілотники, які збивали би ворожі безпілотники. Насправді вона закінчилася нічим, але це змотивувало мене подумати більше про те, як можу долучитися до наближення перемоги не лише фінансовими ресурсами, а більше своїми вміннями й інтелектуальними ресурсами.

Основний час хочу присвячувати роботі на перемогу

Саме тому три місяці тому я ухвалив рішення піти з посади СЕО в PetCube та звільнити себе для того, щоб основний час присвячувати роботі на перемогу.

Я вважаю, що 250 тисяч айтівців, імовірно, можуть робити більше для її наближення, ніж просто жертвувати кілька тисяч доларів щомісяця зі своєї зарплати. Я працюю над тим, щоби зрозуміти, як допомогти цим людям приносити більше користі, ніж просто грошові пожертви.

Ідеї, які в мене є, можна розділити на кілька напрямів. Перша частина – про технології та як ми можемо успішніше робити зброю й технологічні засоби, які допомагають у війні. Друга частина стосується умовної дипломатії у США, там є багато місця для роботи. Зайвими ще одні руки не будуть. Третє – медіа. Я думаю, що Україні потрібне медіа, яке говорить на весь світ і про весь світ англійською мовою, але з української точки зору. Є кілька локальних медіа, тож дуже хотілося би, щоби вони змогли вирости в українське BBC або Al Jazeera. Четверте – це фандрейзинг. Є величезні можливості поза межами України, зокрема в США, і цим також потрібно займатися.

Країна майбутнього

Критично важливо, щоби країна працювала, як одне ціле. Українці єдині у спільній меті – перемогти ворога, який хоче нас знищити. Погляди та шляхи в кожного різні, але мета одна.

Я вважаю, що для українських бізнесів зараз починається золота доба. Україна як бренд стала символом сміливості, нестандартних рішень і, врешті-решт, символом перемоги

Коли перші люди висадилися на Місяць, в усього світу було абсолютно ейфорійне відчуття величезного здобутку й того, що все можливо. За деякими дослідженнями, ця подія значно збільшила продуктивність праці та ВВП у США на наступне десятиліття.

Якість подібні емоції я відчуваю, коли дивлюся відео про звільнення наших полонених з «Азовсталі» або про звільнення Харківщини чи Херсонщини. Усе це, а також наші майбутні перемоги, хай би якими важкими вони не були, дає відчуття піднесення та натхнення, що відображається на суспільстві загалом і, звичайно, на бізнесі. У людей з’являється більше енергії щось створювати: чи вона зі щастя, чи конструктивної злості. Тому я переконаний, що буде більше українських бізнесів, які в усьому світі сприйматимуться вже інакше, тому що західний економічний світ має надзвичайно позитивне ставлення зараз до України. І саме це, безумовно, варто використовувати. Що більше ми будемо інтегровані до євроатлантичної спільноти, то краще це буде для нашої економічної, фізичної безпеки та зростання нашої культури.

Цей матеріал підготовлений у співпраці з Інститутом Центральноєвропейської Стратегії в межах ініціативи Re:Open Ukraine