Власний рахунокСкільки заробляє психотерапевт

Як стати психотерапевтом

Я родом з маленького села на Херсонщині, до вступу в університет не бачила ні разу живого психолога, не прочитала жодної книжки з психології. Це було рішення на рівні інтуїції: «хочу бути психологом». Планувала вступити у Київ на військового психолога в університет МВС, просила батьків дозволити мені. Пам’ятаю, приїхала на Харківську, вийшла з метро з папкою в руках, підійшла до міліціонера, запитала, де знаходиться Академія МВС, а він сказав: «Дівчинко, глянь на себе, іди в педагогічний». Я розвернулася та поїхала в Драгоманова. Місяць жила в потягах, тоді не було ЗНО – були іспити. Вступила, провчилася, закінчила бакалаврат та магістратуру з червоним дипломом.

Дуже важливим кроком стало те, що я отримала диплом в липні, а у вересні прийшла на ту ж кафедру у ролі викладача. Це було дуже швидко і я, мабуть, навіть не встигла злякатися, дуже важко було з одного боку парти перейти на інший, але це сталося.

Я психолог, психотерапевт, не психіатр. Психіатри працюють з відхиленням психіки, для цього потрібно мати медичну освіту. Там, де є ліки, антидепресанти, психіатричний стаціонар – це до психіатрів.

Тепер спробую розділити психологію і психотерапію.

Психологія – це узагальнений вид діяльності психодіагноста, психотерапевта, тренера, коуча, ментора; психолог – це професія, а спеціалізація – це психотерапія. Людина може отримати вищу освіту з психології, але займатися лише психодіагностикою, бути HR-ом, шкільним психологом та набирати дітей в перший клас або в спеціалізовані школи.

Психотераевт обов’язково повинен мати додаткову психотерапевтичну освіту. Спеціаліст має знайти зручний для себе підхід, який буде імпонувати йому особисто: психодрама чи гештальтпсихологія, психоаналіз чи арт-терапія.

Щоб отримати психотерапевтичну базу – це мінімум 3 роки навчання, не в університеті. Не хочу бути категоричною, але будучи в системі освіти я не зустрічала диплома з університету, в якому було б написано «психотерапевт», є психолог, є викладач психології, є науковець-психолог, але психотерапію в нас у міністерських дипломах зараз не видають.

У мене базова психологічна освіта університетська – 5 років. На третьому курсі я почала паралельно вивчати гештальтпсихологію, на четвертом я пішла в психоаналіз. Кожен напрям вивчала по 3 роки. Це були довгі пошуки себе та школи, яка буде фаховою і дасть ці знання.

Методи роботи та проблеми клієнтів

Мій основний метод роботи – гештальтпсихологія. «Гештальт» перекладається як «цілісний образ». Базовими поняттями цього методу є «фон» та «фігура».

Коли ми дивимось, наприклад, на стіну, то вона є фоном, а фігурою буде, скажімо, годинник. З нашими проблемами все десь так само. Є все, що позаду, а є те, що конкретно виділяється і є предметом уваги.

Коли людина приходить, сідає в крісло і каже, що в неї все в житті погано, я цьому не бачу фігури. І ми з її фону вибираємо те, що найбільше непокоїть: чоловік пішов, діти не слухаються, грошей немає, самооцінка низька і так далі.

Буває інша сторона, коли всього настільки багато, що фону просто не існує, все складається із фігур, які людину просто зсередини розривають. У неї немає сил зібратися і виділити щось одне. Зараз період такий, що люди хочуть все одночасно – професію, сім’ю, бізнес, творчість. Хочеться порівнювати себе з кращими, оцінки отримувати від близьких, розуміти, що тебе бачать і що ти потрібний. Люди, які працюють над собою, вони все ж таки починають з самооцінки, і найчастіше вона занижена.

«Незакриті гештальти» – це питання, які ми не вирішили і вони тягнуться за нами. Я завжди наводжу приклад, що ми – як локомотивчик – їдемо по колії, і от нам хтось чепляє вагончик-проблему – перше кохання чи ставлення батьків – і ми це тягнемо за собою. А за якийсь час ще одне кохання причепилося – і вагона вже два. За 10 років назбирується такий локомотив, що з ним вже не розминешся. У кращому випадку люди зупиняються і кажуть, що далі не можуть. І починають розбиратися, що за собою тягнуть.

Психоаналітична теорія – це усвідомлення людиною трьох позицій своєї особистості: «я», «над я» та «підсвідоме я». Ці три складники керують нами.

Є якісь нав’язані соціальні норми – це «над я», є «я власне», до якого нам в терапії дуже складно добратися, бо людина з дитинства навчилася слухати батьків, політиків, священників, але не себе. А є «я пісдвідоме» – те, що ми в собі подавляємо, що боїмося усвідомлювати, у чому боїмося собі зізнаватися. Взагалі, психоаналіз – це дуже глибоко, це праматір всіх методів. Моя наставниця, у якої я вчилася, казала, що якби спеціалісти уважніше вивчали цей метод, то він би був тоді єдиним.

Найчастіше проблеми у клієнтів бувають двох типів: любов та гроші. Любов до себе, до світу, до батьків, коханих, до людей, до держави. Гроші – це коли «я недостатньо успішний», «я мало заробляю» або «я багато заробляю, як це вкладати», «я не вмію вкладати» або «я вклав, а воно не повернулось». Ці дві проблеми часто перетинаються між собою. Наприклад, клієнт прийшов з темою розлучення, переживає, що після розлучення будуть фінансові проблеми, або навпаки, є фінансові проблеми, які призводять до розлучення.

Є ще одна проблема – посттравматичний синдром. Ми всі живемо, на жаль, у військовий час. Те, що сталося три роки тому, наздоганяє усіх людей, але в різні періоди і по-різному. Когось відразу накрило, когось через рік догнало, хтось тільки зараз розуміє, що сталося. У нас з’явилися переселенці, діти переселенців, військові. У нашій професійній спільноті ця тема звучить. Ми збираємося на супервізії, проговорюємо це. Кожен із нас став хоч якось дотичним до цієї теми, я вже мовчу про читання новин, телебачення, про весь той фон, який породжує тривогу.

Я зустрічаю у своїй роботі два стереотипи. Перший: я прийду до психолога і він дасть мені пораду. Не дасть, якщо це фахівець. Він дасть техніки для пропрацювання, дасть додаткову літературу, дасть завдання, як пережити або щось робити. Другий: що психотерапія – це легко, як для психолога, так і для клієнта. Але психологія – це справді важко. Як відомо, найважча робота в світі – це робота над собою. Допомогати іншим завжди простіше.

Психотерапія має зробити так, щоб людина з часом змогла сама впоратися зі своїми проблемами. Я людину супроводжую до моменту, поки ця проблема або буде вирішена, або вона вже не настільки гостро постає і клієнт має в собі сили, навички і вміння рухатися далі самостійно.

Особливості роботи

Думаю, у будь-якого психолога є свій психолог. Щоб добре виглядати, мені потрібно з кимось проговорювати власні думки. Не можу сказати, що це хтось один. Це різні мої колеги вищого рівня, ніж я. Ще психолог допомагає собі супервізіями – це наші професійні спільноти, від 5 до 10 людей. Ми збираємося в середньому раз в місяць і проговорюємо питання, які не можемо вирішити самостійно. Якщо ми говоримо про клієнтів – тут існує правило конфіденційності – ми ніколи не називаємо імен.

Часто ми перенаправляємо клієнтів одне одному. Коли до мене звертаються, наприклад, з дитячими проблемами, я раджу іншого фахівця. Батьки приводять таких дітей, бо думають, що ці діти мають якісь проблеми. Найчастіше виявляється навпаки. Вони заводять дитину у кабінет, а вкінці консультації самі заходять. І тоді психолог має дуже мудро подати інформацію про те, що ж призвело до цієї ситуації. Тоді дитина стає інструментом, за допомогою якого психологу треба налагодити ситуацію в сім’ї.

Зарплата

Моя зайнятість в університеті – 600 годин на рік. 3 дні на тиждень я присвячую університету. Отримую за це 5000 грн на місяць.

2 дні на тиждень я присвячую терапії у власному кабінеті. Вартість одного сеансу: 500 грн. Сеанс триває 60 хвилин, але буває до півтори години. Для цього мені й потрібно було знайти власний офіс. За 10 хвилин до закінчення клієнта може зачепити якесь слово чи думка і він почне розкриватися та емоційно це переживати. Я не можу його в такому стані випустити з кабінету, нам потрібно це відпрацювати. Між кожним клієнтом я виділяю для себе 2 години: від години до півтори – на роботу, решту часу – щоб відпочити.

Одночасно я займаюся терапією 5-6 клієнтів, вони ходять до мене кожного тижня. У сумі мені це приносить близько 12 000 грн.

Нових клієнтів я отримую від своїх клієнтів. Також я є в базі психологів – вона називається B17. Є ще один сайт, на якому можна знайти для себе спеціаліста. Він називається «У психолога». Ви бачите на фотографії свого психолога, відгуки про нього, де він працює, його перевірену освіту. Також у мене є особисті сторінки у соціальних мережах. На них я розповідаю, чим займаюся, як психолог.

Ще люди дізнаються про мене не фестивалях. Я мала етап у житті, коли не пропускала психологічні фестивалі та майстер-класи. Зазвичай це 60-80 людей. На них психотерапевти протягом 80 хвилин відкрито демонструють свої навички. Якщо я за цей час встигла показати техніку, відповісти на запитання для аудиторії з 60-80 людей, то дехто вкінці підходить, просить візитку, питають, де працюю, скільки коштує прийом.

Ще 2-3 тисячі гривень мені приносять виступи на конференціях та майстер-класах, проведення тренінгів зі стресостійкості чи контролю над агресією. Але це те, від чого я могла б відмовитися, на відміну від університету та практики у кабінеті.

Витрати

Психолог має добре харчуватися, щоб мати сили. Обов’язково повинен бути повноцінний обід. Я п’ю дуже багато води, тому що багато говорю, у мене голос сідає. Зараз я працюю над тим, щоб почати правильно говорити, щоб мої зв’язки могли бути 5 годин в тонусі, а то й цілий день, тому що тренінги бувають дуже різні, бувають на свіжому повітрі, бувають в офісах, а мої робочі інструменти – це я та мій голос.

Житло знімаю недалеко від офісу – у районі проспекту Перемоги. Є можливість сходити та пообідати вдома. На дім витрачаю 3000 гривень. Більшу частину витрат за житло бере на себе мій чоловік.

Значна частина моїх витрат – оренда офісу. Це вже третє приміщення за рік. У людей відразу виникає панічна цікавість: «о, психолог заїхав, а чим він там займається?». Усім потрібно постукати, навіть не зважаючи на табличку: «Просимо не турбувати. Ми працюємо». До нас так не можна, потрібна максимальна шумоізоляція. Важко знайти приміщення, щоб це було доступно  територіально, і щоб це не була якась космічна ціна.

Щодо одягу та іміджу психолога – це для мене така цікава та особиста тема. Я рекомендую своїм слухачам студентам, і сама це пережила: ти маєш думати, що вдягнув і як сьогодні виглядаєш, на тебе дивляться, інформацію про тебе зчитують. У мене все має бути витриманим, нейтральним. Я не можу дозволити собі щось, що буде привертати багато уваги. Клієнт повинен дивитися на мене, а не на мої аксесуари.

Містом я, зазвичай, ходжу. У мене є свій автомобіль, але я ним не користуюсь – немає такої потреби. Все поруч – вийти з дому і пройтися 500 метрів на роботу чи кілометр до університету.

Ілюстрації: Євген Величев