Як це працює«Ми пішли у військкомат із презентацією»: як українські бізнеси трансформуються під час війни

Додаток для визначення психологічного стану людей; вогнетривкий одяг; інноваційні рішення для ЗСУ; тактичний лазерний симулятор бою та мобільний культурний простір – це розробки учасників панельної дискусії «Історії трансформації бізнесів на перетині, що виникли за часів повномасштабної війни», що відбулася в межах другого всеукраїнського Brave Summit на «Промприладі».

У дискусії взяли участь співзасновник дизайн-бюро Hochu Rayu та Підрозділу розвитку й інновацій Юрій Кирилів; CEO LCC Framiore та текстильної лабораторії Re:TextileGroup Наталія Найда; співзасновник DTF Agency та DTF Magazine Дмитро Соболь; співзасновник компаній Skiftech і Netronic Михайло Обод і співзасновник онлайн-платформи для оцінки психічного стану людини Anima Роман Гавриш. Розмову модерувала консультантка з розвитку бізнесу Анастасія Носуленко.

Про те, як зародились бізнеси, які виклики стояли перед ними та як підприємці зуміли використати можливості, щоб розвивати проєкти в умовах нестабільності, читайте в нашому конспекті з дискусійної панелі.

Ми намагаємося просунути інновації у війську, використовуючи для наших розробок дизайн-мислення

До 24 лютого ми з моїм братом Віталієм розвивали дизайн-бюро Hochu Rayu. Прийшла повістка, ми пішли у військо, так бізнес й трансформувався. Дизайн-бюро продовжує працювати завдяки Дануті Кріль – партнерці бюро та дизайнерці.

У військкомат ми прийшли з презентацією – усім рекомендую. Розказали, у чому експертні, яку користь можемо принести війську. Загалом ми займаємось дуже нетиповою історією – намагаємося просунути інновації, використовуючи для наших розробок дизайн-мислення. Дизайн-мислення працює за схожим принципом у різних сферах: ви виявляєте проблему, шукаєте її причини, тоді рішення, після цього робите прототипи, тестуєте й виходить продукт. 

Наприклад, одним із перших наших завдань було чистити зброю. Усе життя ми були дизайнерами й назви типу ПКТ, або КПВТ [Крупнокаліберний кулемет Володимирова танковий, – ред.] для нас нічого не означали. Але ми йшли, чистили зброю і, між іншим, вивчали будову кулемета. Уже в процесі розуміли, що варто покращити. Умикали дизайн-мислення й розробляли ідею майстерні, у якій можна чистити зброю. А потім – десь між тренуваннями та копанням траншей – створювали презентацію цієї розробки. 

Місія нашого підрозділу – зберегти максимальну кількість життів і зробити все, щоб людина в армії залишалася людиною, а не знеособленим солдатом. Для цього ми створили візію нашого підрозділу й поступово його розвиваємо. Дуже багато областей потребують змін, тому в нас широкий спектр розробок.

Зокрема ми розробили кілька ремонтних комплексів для військової техніки: Vovk під’їжджає безпосередньо на нуль, Zubr може працювати за 70 кілометрів від бойових дій і ще є Tor – це тиловий ремонтний комплекс. Оскільки не маємо державного фінансування, наразі краудфандимо, щоб зібрати необхідну суму для створення пілотних проєктів, після цього показуємо їх ЗСУ, і тоді є шанс, що розробка піде в масову історію. 

Важливо, щоб рішення були адаптивними – це економить гроші та ресурси. Ми також розробили турель Nosorig, яку можна монтувати на різні типи бронемашин. Розробка дає можливість нашим військовослужбовцям вражати цілі із захищеного місця великокаліберною зброєю й так збільшує збереження життів наших бійців під час виконання наступальних та оборонних дій. Нещодавно ми отримали державну сертифікацію натівського зразка, цю турель беруть на озброєння. 

Після війни я повернусь до свого дизайн-бюро, і ми будемо розвивати безпековий напрям. Будемо виробляти продукт, який ми зможемо експортувати та рятувати життя не тільки в Україні.

Раніше ми створювали одяг для сучасної жінки, а зараз виготовляємо речі для людей, які виконують найнебезпечнішу роботу у світі

До повномасштабного вторгнення ми будували сталий бренд одягу, який уже вдавалося експортувати. Ми створили компанію та торгову марку в Великій Британії та працювали над представництвом в Бельгії.

Коли почалась війна, співробітниці мені відразу написали: «Що будемо робити?». Я зв’язалась із військовою адміністрацією, там сказали, що дуже потрібні спальники. Того ж дня ми вийшли на роботу та зробили перший прототип. Відтоді ми розробили окопний модульний спальник, кілька типів наплічників, два типи вогнетривкого одягу для української авіації й уже відшиваємо першу партію. Серед наших проєктів також адаптивний одяг для військових, які перебувають у госпіталях, і спеціальний чохол на апарат Ілізарова, що повинен закривати апарат, коли хлопці виходять надвір, щоб у рану не заносили бруд. 

Компанія зараз працює 80 на 20. 80% – це потреби військових (ми з командою ухвалили рішення, що нам важливо долучатися всіма зусиллями, вміннями та репутацією до перемоги). І 20% – це комерційні проєкти, які ми продовжуємо реалізовувати для того, щоби бізнес функціонував. 

Якщо раніше ми намагались досліджувати маловідомі народи світу та транслювали їхню мудрість, створюючи одяг для сучасної жінки, то зараз перед нами стоїть інше завдання – створювати речі для людей, які виконують найнебезпечнішу роботу у світі. Не можу сказати, що наші цінності змінилися – змінився продукт, але підхід залишається тим самим. 

У 2023 році команда ухвалила рішення інвестувати в окремий напрям Re:TextileGroup – це текстильна лабораторія прототипів і тестування. У 2024-му компанія планує розпочати наукову діяльність у напрямі розробки функціонального (вогнетривкого та реабілітаційного) текстилю.

Ми не продаємо речі для військових, не запускаємо військовий бренд. Наша ціль розробити сталу модель R&D, щоби системно та якісно вирішувати виклики нашої реальності. Нам хотілося би давати рішення, які можна масштабувати, щоб армія їх сертифікувала та брала на озброєння. 

Зараз ми зміцнюємо оборонну сферу країни, а після перемоги зможемо шити класний аутдор одяг: у нас буде й обладнання, і необхідні технології, і люди, що вміють це робити. У нас є мрія – стати українською Patagonia, але тямущі люди кажуть, що в дечому ми вже кращі.

Після війни ми продовжимо працювати над стратегічною лабораторією й над тим, щоб Україна мала свій функціональний вогнетривкий текстиль. 

Ми створили міжнародну виставку, що подорожує Україною, і показали, що під час війни ти можеш робити близький тобі проєкт і водночас допомагати

До війни ми розвивали кілька проєктів: фестиваль вуличної культури Don’t Take Fake, DTF Agency, у межах якої створювали івенти та рекламні кампанії для брендів, медіа DTF Magazine, проводили спортивний івент Double Triple Fest. Ми створили екосистему, у якій кожен продукт розвивав попередній, і вони разом постійно росли.

Після 24 лютого агенція перестала працювати, адже більшістю наших клієнтів був міжнародний бізнес. Ми розуміли, що спортивну сферу також не можемо більше розвивати: змагання заборонені, крутих іноземців привезти не вийде. 

Ми бачили багато проєктів, пов'язаних із мистецтвом. І у всіх них була одна проблема – вони тривали максимум до тижня. Що б ти не робив, якого б іноземця не привіз – через кілька днів про тебе забудуть, бо війна. 

І тоді ми вирішили, що створимо артпроєкт, який допоможе об'єднати багатьох митців, буде нестандартного формату, задовольнити потреби аудиторії в контенті та посилить позицію [України у світі]. Ми залучили архітектора Славу Балбека та розробили конструкцію, що складається з 27 контейнерів, а всередині – роботи 28 митців із десяти країн світу, створені спеціально для проєкту під керівництвом відомого куратора й головного редактора найбільшого артвидання у Франції Beaux Arts Magazine Фабріса Бусто. Так виник тимчасовий культурний простір «Модуль тимчасовості» (МОТ) – міжнародна виставка, що подорожує країною: когось надихає, комусь демонструє, що під час війни ти можеш реалізувати будь-який проєкт.

У лютому проєкт відкрили в Києві, після чого він переїхав на місяць у Дніпро, а нещодавно – до Луцька. За цей час понад 40 тисяч відвідувачів залишили в MOT 200 тисяч доларів – ці гроші підуть на відновлення одного з пошкоджених музеїв в Україні.

Окрім соціальної складової та нових підходів до організації виставки, проєкт допоміг оживити сектор підприємництва. Наші клієнти – старі та нові, яких ми змогли далі залучати на партнерство та спонсорство, – зрозуміли, що ринок не мертвий, потрібно далі щось робити.

Команди DTF Agency та DTF Magazine стали частиною команди МОТ, завдяки цьому понад 100 людей із 24 лютого були в постійній зайнятості. Проєкт допоміг команді прийти в себе та зрозуміти, що ти можеш робити щось близьке і водночас допомагати країні. 

Після війни плануємо продовжувати ламати стереотипи та реалізовувати незвичні проєкти. 

Завдяки тактичному симулятору можна заощадити кілька тисяч доларів всього за один постріл

18 років тому мій партнер Юрій Лавренов відкрив у Харкові невеликий пейнтбольний клуб, до команди якого я приєднався трохи пізніше. Клуб швидко збільшувався, у певний момент ми проводили вже до 40 паралельних івентів на день (корпоративні івенти, дні народження, змагання). Ми думали, як масштабуватись. І вирішили додати лазертаг – це схожа на пейнтбол гра, однак ви стріляєте не кульками, а лазерними випромінюваннями, тому вона безпечна. Спершу ми закуповували обладнання, а потім вирішили створювати його самотужки. У нас був повний цикл виробництва в Харкові, нині ми релокувались на захід України. 

У 2014 році до мене звернулись із військової кафедри Інституту танкових військ у Харкові, на якій я раніше проходив вишкіл, і запропонували розробити обладнання для тренувань військових на основі лазерних технологій. Ми мало розуміли в мілітарі-сфері, але взялися за дослідження та створення перших прототипів. Так у нашій компанії зʼявився defense-напрям Skiftech.

Зараз ми постачаємо наші симулятори Збройним силам, Національній гвардії, Державній прикордонній службі та Силам спеціальних операцій. За нашими даними, за весь час існування компанії, підготовку пройшли до 30 тисяч військовослужбовців. Порахувати точну кількість дуже важко, бо наше обладнання мобільне, переїжджає з одного навчального центру на інший. 

Тренування на наших симуляторах відбувається так: навісний лазерний випромінювач закріплюють на стволі автомата, кулемета або іншої вогнепальної зброї. Постріли з випромінювача фіксують на супротивнику спеціальні датчики уражень, розташовані на жилеті, пов’язці або касці та входять до персонального комплекту бійця. На бійця також одягають стрес-белт «Джміль», який передає на тіло слабкий електричний імпульс, що дає змогу відчути ураження. Психофізичні показники та загальну ефективність фіксують за допомогою програмного забезпечення. Це дає змогу побачити статистику, показники й ефективність кожного бійця під час тренування та провести детальний розбір тренування. Що важливо, це двостороннє тренування, сила на силу, бійці вчаться працювати в команді та взаємодіяти одне з одним. Ми виготовляємо симуляційні тренажери для різних груп військової техніки: бронемашин (танків, БТР, БМП тощо), артилерії, мінометів, ПТРК, ПЗРК і вибухових пристроїв.

Це найбільш реалістичний і безпечний симулятор військового бою. У Skiftech ми часто кажемо, що боєць може сто разів «померти» віртуально під час тренування, щоб один раз вижити в реальному житті.

Військові навіть проводять бригадні тренування на нашому обладнанні. Такі тренування економлять боєприпаси. До прикладу, вартість однієї ракети для ПТРК «Стугна-П» може коливатись від 20 до 50 тисяч доларів. 

Не скажу, що повномасштабна війна якось вплинула на замовлення. Скоріше стала більш очевидною наша місія. Майже кожного дня нам надсилають відео, як військові використовують наші симулятори. Це надихає, ми розуміємо, що виготовляємо їх не даремно – ми зберігаємо життя.

Думаю, що після перемоги нас очікує багато роботи у світі, нашими товарами, особливо з оборонної сфери цікавитимуться. Наприклад, уже зараз нашою технологією зацікавився уряд США. У світі такі технологічні рішення вже багато років виробляють та пропонують компанії-гіганти як Lockheed Martin, Cubic і Saab, водночас в Україні ми були першопрохідцями у цій галузі. І навіть зараз, – ураховуючи, що ці компанії мають довшу історію, бюджети й обороти, – вони оглядаються на нас, оскільки ми пропонуємо швидкі й адаптивні інновації й, головне, у нас є реальний досвід участі в повномасштабній війні. 

Ми робимо аналіз психологічного стану бійців, щоби визначити, наскільки швидко людина може йти на наступне завдання, чи буде вона там ефективно, чи потрібне відновлення

До запуску онлайн платформи з оцінки психічного стану людини Anima ми йшли досить довго. Перший Eye Tracker (це головний інструмент, яким ми зараз користуємося в Anima, щоб аналізувати психіку) ми придбали ще у 2007 році. У маркетингу ми використовуємо його для того, щоб передбачити поведінку споживачів. Простими словами: ми можемо визначити де й що ви купите, проаналізувавши, куди саме спрямована ваша увага на екрані комп'ютера. 

Ще на початку пандемії в нас з’явилась ідея створити онлайн-платформу з оцінки психічного стану людини, використовуючи технологію ай-трекінгу для діагностики. А початок повномасштабної війни став поштовхом зосередитись на роботі над проєктом. Насправді своїй появі ми завдячуємо «Промприладу», бо тут ми знайшли одного з ключових спеціалістів, тому нам здається, що такі події [як Brave Summit] – дуже важливі.

Наша технологія працює так: якщо розуміти, як налаштована увага людини – на які візуальні стимули вона звертає увагу більше, на які менше, як швидко переводить погляд з одних подразників на інші, – можна зрозуміти, що відбувається в неї в голові на базових рівнях. Люди виживали тисячі років завдяки тому, що вчасно присвячували свою увагу тим предметам, які можуть загрожувати, або які стимулюють наше виживання чи розмноження. 

За допомогою поєднання технологій, доказової психології та нейробіології ми проводимо оцінку упередженості уваги й на її основі робимо аналіз психологічного здоров'я людини. Тобто коли увага до певних тривожних стимулів починає стрімко зростати, ми розуміємо, що в людини є загроза розвитку тривожного або депресивного розладу. І тоді можемо порадити, що слід зробити людині та на що перемкнути увагу. Реальність складніша, ніж те, що ми встигаємо побачити. Саме та частина реальності, яку ми для себе вибираємо, і визначає нашу поведінку. Часто ми обираємо негативну реальність. Але дослідження доводять: що більше ми зосереджені на позитивних сценаріях, то продуктивнішими ми є. 

Ми працюємо з нашими військовими, робимо аналіз стану бійців перед виконанням бойових завдань і після. Це тестування дає змогу визначити, наскільки швидко людина може йти на наступне завдання, чи може вона там бути ефективно, або, можливо, їй потрібне відновлення. Усі ми не залізні, ми можемо перебувати у стресових умовах до певного моменту, і, коли ми досягаємо свого threshold – більше не здатні виконувати якісь дії. У такий момент людина має стан паралізованого, з нею потрібно діяти, як з пораненою: витягнути, надати допомогу, відновити. Це про безпеку та здоровʼя наших військових. 

Одна з місій Anima – перебороти певну стигматизацію психології, що є в нашому суспільстві. А також наблизити людей, які не хочуть йти до спеціалістів, до регулярного психологічного скринінгу. Люди, які мають депресивні епізоди, стрімко втрачають працездатність. Для нас як країни це великий виклик. Втрачається також рівень задоволення життя, причому не лише людини, яка переживає цей стан, а і її оточення, оскільки ми – соціальні істоти. Психічне здоровʼя індивіда великою мірою залежить від психічного здоровʼя спільноти, у якій він перебуває. Ми мріємо побудувати спільноту, у якій люди відповідально ставляться до свого психічного здоровʼя, – не лише для того, щоб ми себе добре відчували, а й з турботи до свого оточення. 

На жаль, для нас буде більше роботи після закінчення війни, ніж зараз, тому що війна має мобілізаційний характер до певного періоду. А потім приходить наступна фаза – виснаження війною. І що довше триває війна, то більше негативних тенденцій із точки зору психіки.

Проведення події Brave Summit стало можливим завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), згідно з умовами гранту, наданого благодійній організації «Благодійний фонд «Промприлад» у межах Проєкту USAID «Економічна підтримка України». Зміст цього тексту є відповідальністю авторів і необов’язково відображає погляди USAID чи уряду Сполучених Штатів Америки.

Фото: Антон Сорочак