Як це працюєЯк відкрити книгарню-кав’ярню та вижити. Розповідають власники закладів «Сенс» і «Книжковий Лев»

Українці не припиняють відкривати книгарні-кав’ярні під час повномасштабної війни, хоч і кажуть – це бізнес, який звикли романтизувати. Важко сказати, коли в Києві та загалом в Україні відкрили першу книгарню-кав’ярню, розповідають співзасновники книгарні-кав’ярні «Книжковий Лев», Катерина Іванова й Олександр Рябчук. Пригадують «Мою книжкову полицю» на Пушкінській (2013 рік), а також Harms до переїзду – із баром, вінілом і, звісно, книжками.

Для Катерини й Олександра заклад на Подолі – уже другий (першу книгарню-кав’ярню «Книжковий Лев» відкрили у Львові у 2016 році). Книгарню-кав’ярню в Києві запустили в серпні 2022 року, уже під час повномасштабної війни.

За два місяці до повномасштабного вторгнення РФ в Україну також почала роботу книгарня-кав’ярня «Сенс» біля Парку слави на «Арсенальній». Після початку повномасштабної війни заклад став не лише місцем збору сусідів, як планували на початку, а й волонтерським штабом для «Печерських котиків», розповідає власник книгарні-кав’ярні Олексій Ерінчак.

The Village Україна розпитали засновників «Сенсу» та «Книжкового Лева», наскільки важко відкривати заклади такого формату в Києві, чи відчувають вони конкуренцію (зокрема, і з видавництвами) та що потрібно, щоб зробити книгарню-кав’ярню прибутковою.

Я зрозумів, що потрібно відкривати свій заклад, коли побував у книгарні та почав тягнутися до книжки, яку вже мав удома. І подумав – ось воно, рішення, відкрити книгарню, щоби більше не треба було купувати книжок. Крім того, я хотів зробити локацію, де могли б зустрічатися сусіди, бо в нас у районі такої не було.

Я хотів створити щось у живому світі (я працюю в цифровій економіці з 2007 року), де можна відчувати життя, а не лише картинку на екрані. Ті з нас, хто не був цифровими людьми, став такими через пандемію. І я розумів, що більшість людей, як і я, прийдуть до цифрового передозу, і їм також буде потрібен детокс.

Тому мені хотілося знайти спосіб відпочинку від цифрового світу, створити місце, де можна побути наодинці із собою. Спочатку навіть була ідея забирати в усіх телефони на вході, але так не можна, бо зараз важливо залишатися з близькими на зв’язку.

Наприкінці вересня 2021 року збіглося багато чинників, найважливіше – звільнилося приміщення (там раніше працював суші-бар «Євразія») та у мене були гроші (маю невелику студію розробки мобільних ігор). Місія заробітку не стояла на першому місці, але це також було важливо (бо «для душі» може з’явитися інша справа, а мотивація має залишатися).

Насамперед потрібно було велике та якісне приміщення, щоб люди, які проходили повз, бачили, що тут щось є. Скільки разів проходив по Лисенка, не знав, що там є книгарня [«Книгарня Є»] – а виявляється, вона в підвалі, і за асортиментом це найбільша книгарня в Києві, і можливо, в Україні. Але про це знають люди лише з читацької бульбашки. Важливим показником для мене також була безбар’єрність, щоби не було сходів, і будь-яка людина могла потрапити до книгарні.

Бізнес-плану як такого не було (наприклад, дружина мого друга, економістка, не вірила, що такий формат узагалі можливий). Загалом ми починали бізнес учотирьох (я, моя дружина, друг і його дружина), але ідея належала мені. Усі, хто чув про це, казали: «Хлопче, ти йдеш не в тому напрямку, зараз читають електронні книжки або не читають узагалі». Абсолютна більшість не вірила, що вдасться. У мене теж не було очікувань, але я вірив у те, що я робив.

Для мене було важливо відкрити заклад на початку грудня, це подарунковий сезон. Далі січень, традиційно напівмертвий для бізнесу, і треба було б чекати десь до березня. Але будівельники щиро не розуміли, куди я так поспішаю. Відкрили заклад урешті 17 грудня. На момент відкриття в одній із залів не доробили ремонт, тож працювали лише два приміщення.

На старті ми думали витратити на ремонт удвічі менше. Наприклад, ми розраховували, що в «Євразії» була вентиляція. Але вона була в такому стані, що її довелося змінювати. Для мене цей момент був принциповим, бо люди працюватимуть цілий день, рівень вуглецю буде підвищуватися.

Загалом обладнання ми змінювали вже по ходу. Наприклад, за кілька тижнів до відкриття зрозуміли, що холодильники для десертів, які ми замовили, роблять у Росії, тому почали шукати інший варіант. А за день до відкриття виявилося, що передня планка на вітрині перекриває все, що всередині. Тому за вечір знайшли вже третій варіант – цю вітрину виконали під замовлення.

Початкова інвестиція в «Сенс» складає 150 тисяч доларів (із ремонтом і з меблями). Повна інвестиція – десь до 200 тисяч доларів, бо ми продовжували дороблювати ремонт і після відкриття.

Книжок закупили на 400 тисяч гривень – видавництва не дають початківцям книжки під реалізацію, їх потрібно лише закуповувати (так склалося тому, що на ринку багато недобросовісних гравців). Для порівняння, зараз, на другий рік роботи, у «Сенсі» зберігається книжок на півтора мільйона гривень.

Каву ми додали тому, що розуміли – лише книжками не «витягнемо». Ми були впевнені, що кавовий трафік у нас буде. Поряд розташована велика будівля «Київміськбуду» (яка, на жаль, порожня під час війни).

Люди, які читають книжки, і так прийдуть до книгарні. А ті, які не читають, прийдуть на каву, побачать інших, які читають, і, можливо, станеться метч, «хімія» – і вони самі захочуть погортати чи купити книжку. Живий контакт народжує нових читачів. Якщо книги запаковані, ми завжди їх розпаковуємо, щоб відвідувачі могли погортати. Водночас наша мета – не лише, щоб читачів було більше, а і щоб українці мали доступ до книжок.

Ми відразу знайшли керівника для книжкової історії. Я просто сказав: хочу, щоби це була урбаністика й адекватні доказові книжки. Зараз за цю частину відповідають книжкова менеджерка Надія Вовк і консультанти. Сьогодні в нас є можливість брати книжки під реалізацію у видавництв, бо ми добре себе зарекомендували. Але ми однаково купуємо книжки, різниця в кілька відсотків дає заробіток. Звісно, не демпінгуємо та не накручуємо, продаємо за цінами видавництва.

Буває таке, що Надя приходить після вихідних, а там напівпорожні полички, тож вона починає швидко замовляти книжки. Намагаємося бути гнучкими та відповідати запитам. Є й так позиції, що готові наперед замовити 200–300 книжок (на старті могли замовляти всього п’ять примірників). Іноді тренди визначаються тим, наскільки ми активно маркетуємо книжку. Наприклад, виклали її в Twitter чи провели презентацію – і книжку розібрали за годину.

Щодо кави, то моя знайома порадила одне місце: «Там прикольна кава, поїдь, поспілкуйся». Я купив у них еспресо-машину. Ми нічого не розуміли в цьому, тому вірили всім, хто нам щось радить. Далі найняли баристу та почали організовувати простір – тут еспресо-машина, тут кавомолка, тут вода.

Ми займалися кавою самі протягом кількох місяців. Думали, ходимо в кав’ярні, отже, розуміємося на каві (до речі, я сам каву не п’ю). У травні чи червні я вирішив запросити Сашка Боровського, керівного партнера «Дублера». Він попив кави й каже – сідай. І почав перелічувати, що потрібно змінити. Найголовнішим пунктом було – найняти менеджера. Тож ми найняли Артура, який працював і в «Дублері».

Менеджер найняв шеф-бариста, якого в нас не було, прорахував кухню, знайшов потрібне обладнання. Тобто нам довелося все повністю перероблювати – треба було відразу найняти людину, яка на цьому розуміється.

Нещодавно ми змінили кавомолку, бо попередня молола не так якісно, як наша шеф-бариста бачить якість, потрібну для продукту. Нюанси – навіть у розмірі та товщині стінок чашки. Якщо наливаєш капучино, то кави має бути рівно по бортик, тоді буде ідеальний смак. Тому одна чашка коштує в нас 450 гривень (раніше, мабуть, усі чашки разом так коштували). Так, більшість не зрозуміє цієї різниці, але професіонал зрозуміє. Це робота моїх спеціалістів, тому я з ними не сперечаюся, намагаюся в них вчитися.

Як на мене, видавці мають зосередитися на виданні книжок, а продавці – на їхньому продажі. Видавці можуть перекладати авторів, шукати нових, досліджувати ринок, а продавці – ліпити цінники, робити презентації, сервіс, смачну каву. Але історично в книжковому бізнесі склалося, що видавці й продавці не довіряють одне одному, у багатьох видавців є свої магазини. Хоча можна виховувати читачів разом, створити профорганізацію та скинутися грошима, щоб зробити промоцію читання.

Покупця не приверне знижка на певну книжку, якщо він хоче купити іншу. Конкуренція ціною знижує маржинальність і вбиває ринок. Спочатку знижки під час «ковідної тисячі», а потім: «Ой, проблема, папір подорожчав».

 The Village Україна розпитали видавців, що відбувається з українською книгою під час повномасштабної війни.

Я б не називав це кризою. Після 24 лютого було закриття на три дні, коли я вивозив родину, а потім відразу відкриття волонтерського штабу «Печерських котиків». Це було місце, куди можна було прийти та поспілкуватися з сусідами, коли страшно.

1 березня 2022 року за барну стійку стали всі, хто міг подивитися в інтернеті, як варити каву. Ми просто пригощали кавою всіх, хто проходив повз. Тому навіть у цей час у Києві можна було випити фільтр.

Наприкінці березня повернувся наш бариста, й ми знову почали продавати каву (для волонтерів вона лишилася безоплатною). У травні повернулися наші консультантки з книжок, і книжкова історія почала теж потроху оживати. У кав’ярні ще залишався медичний склад, але я розумів, що це не той рівень сервісу та чистоти, який потрібен. Тому вже до липня «Печерські котики» переїхали в інше місце, а ми повноцінно відновили роботу як кав’ярня. У серпні запустили кухню, а в жовтні доробили ремонт у кімнаті з художньою літературою.

Зараз команда «Сенсу» – до 15 людей (разом з інтернет-магазином, який ми запустили за кілька місяців після повномасштабного вторгнення, щоби продовжувати контакт із людьми, якщо вони не на Печерську чи взагалі не в Україні). Наш район – перший район, який полишають люди: і 23 лютого 2022 року, і через рік, коли «накрутили» себе, що до річниці повномасштабного вторгнення ситуація погіршиться.

Зараз ми хочемо зберегти камерність, але водночас хочеться й розширюватися, бо з’являється більше якісних українських книжок. Тоді книги могли б стояти не корінцями до відвідувачів, а обкладинками, але їх менше поміщалося б на полицях. Стіни приміщення «Сенсу» не дають змоги розширитися, але ми думаємо над відкриттям закладів у Києві й Одесі («Сенс» точно залишиться флагманським закладом).

Так, у якомусь сенсі сподівання не справдилися, бо ти вкладав долар по 27, а зараз він 40. Але мати книгарню-кав’ярню – стовідсотково прибутково. Для мене не несподіванка, що «Сенс» став доволі сильним брендом у вузьких колах. Та я не очікував, що вже за рік така кількість людей буде казати, що це найкраща книгарня в Києві.

Відкрили книгарню-кав’ярню за 50 тисяч доларів і 40 днів

Катерина Іванова й Олександр Рябчук познайомилися завдяки книжковій сфері – почали працювати в одній компанії. Катерина працювала адміном, а Олександр – помічником бухгалтера, а потім – категорійним менеджером. Шість років тому їхня компанія вирішила закрити книгарню у Львові – залишалися стелажі, касові ящики, вивіски, комп’ютер і навіть книжки. Катерина й Олександр наважилися взяти в борг у друзів і взяли в оренду приміщення.

У 2016 році бюджет відкриття склав 8 тисяч доларів (коли долар був по 25 чи 26 гривень). Співвласники визнають, що це справді небагато, навіть якщо порівнювати з «кіоском із шаурмою». Кавою тоді самі не займалися – були орендатори, які «пасували книгарні за вайбом», коментує Катерина.

Принагідно запитуємо, чи плутають їх із книгарнею Старого Лева від видавництва: «Звісно, плутають. Але у Львові це часто працює навпаки. Видавництво з’явилося раніше, ніж ми, але книгарня була раніше в нас. Так, «Книжковий Лев» – це як масло масляне, але вивіски були готові, й ми тоді вирішили, що рік поживемо з такою назвою та поміняємо. Але немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Цікаво, що вивіски тоді довелося викинути, бо Бюро охорони історичного середовища сказало, що ми не можемо повісити вивіски такого розміру, треба менші», – розповідає Катерина.

Співзасновники кажуть – керувати книгарнею-кав’ярнею на відстані виявилося виснажливо, бо доводилося часто туди їздити. Після повномасштабного вторгнення Катерина опинилася у Львові та зрозуміла, що приходити вранці у свою книгарню, заварювати каву та чекати гостей – це досвід, якого їй не вистачає в Києві.

У травні Катерина повернулася до столиці, і вже за тиждень чоловік, який працював у ресторані по сусідству, надіслав їй фото приміщення, яке здавали в оренду на Межигірській (до цього там працювало кафе What you want). Це було саме те приміщення, на яке Катерина часто звертала увагу, до того ж пропонували пільгову оренду. 

Бюджет відкриття разом із ремонтом, книгами й обладнанням склав 50 тисяч доларів (насправді вклалися навіть у трохи меншу суму, зауважують співзасновники). Від моменту початку ремонту до відкриття минуло всього 40 днів, бо треба було вкластися в орендні канікули.

«До красивих книжок пасує кава в класних горнятках», – вважає Катерина, тому в закладі закуповують вінтажні чашки, яким по 30–40 років: «Це про усвідомлене споживання книжок і кави, а не про закриття базових потреб. Не так, що кинув сумку, зажав пуховик та обираєш книжку. Ми хотіли створити простір, наповнений естетикою, сенсами та книжками».

Великих складнощів із відкриттям не було, скоріше деякі проблеми з логістикою, розповідає Олександр Рябчук. Наприклад, довго чекали, поки привезуть стільницю. Важко було і з коливаннями курсу долара: оплату за обладнання розбили на кілька платежів, і, якщо один внесли, коли долар був по 27, то на наступний день уже довелося платити по 38.

Для того, щоб поставити бар, найняли менеджера на проєктну зайнятість і перепробували чи не всю каву в Києві, кажуть співзасновники. Дизайном інтер’єру займалася сестра Олександра, 3D-дизайнерка: «Наприклад, мені хотілося між стелажами повісити невеликі бра. Але добре, що ми цього не зробили. Коли були відключення світла, у нас горіли свічки в канделябрах», – розповідає Катерина.

До відкриття київської книгарні вже підійшли більш зважено: «Коли відкривали книгарню-кав’ярню у Львові, процес планування був пропущений, він з’являвся вже у процесі. Пам’ятаю, уже відкриваємося, робимо красиві фото на фоні брендволу, а в мене за спиною молоток», – усміхається Олександр.

Зараз у київській команді закладу вісім людей – два книжкові експерти, двоє барист, троє адмінів і SMM-ниця в TikTok. Більше уваги приділяють живому спілкуванню, але інтернет-магазин також є: «Сайт нас розвантажує, щоб не менеджити продажі через Instagram вручну, а більше використати його для смолтоку, допомогти підібрати книжку. На сайті невеликі продажі, але ми й нічого для цього не робимо, на кшталт Google-реклами», – каже Катерина. Але Олександр, який раніше працював у Yakaboo, переконаний – онлайн-книгарні за бажання також можуть давати хороші продажі.

«Книжковий Лев» – це 90 квадратних метрів, дві кімнати та два входи, один із яких веде до бару. Катерина й Олександр розповідають – є ще кабінет, який вони зазвичай використовують як склад для книжок. Замовлення роблять регулярно, кожен тиждень. Це книжки майже 30 видавництв, як відомих, так і нішевих.

Коли підбирають літературу, то дивляться на ту, яка подобається їм самим. Зізнаються: асортимент лише на 20% складається з таких видань, які «не для них». Він максимально різний – від красивих дитячих книжок до нон-фікшну про Хіросіму. Додають, що намагаються самі задавати книжкові тренди.

Замовлення потрібно робити так, що книжок трохи залишалося, вважають власники книгарні. Коли замовляють, то аналізують продажі за останні два тижні та за місяць. Якщо продали 30 книжок і залишилися нуль – це значить, що могло продатися більше. Ціна може бути вищою на 5%, іноді 10% від ціни видавництва – залежить від того, наскільки велику знижку дає видавництво. Книжки приносять до 80% продажів, усе інше припадає на бар.

Щодо львівської книгарні, там замовлення роблять самі працівники, які «бачать людей і їхні запити». У Львові добре «заходять» місцеві автори, їхні книжки там входять у найкращі 10 продажів, натомість у Києві вони просто стоять на полицях. Тому асортимент книжок у Києві та Львові схожий, але різні акценти, коментують співвласники.

Очікування він відкриття кав’ярні в Києві виправдалися, і навіть у деяких моментах перевиконані, діляться Катерина й Олександр. Менш ніж за пів року вони повністю повернули інвестиції, а до кінця 2023 року розраховують вийти на прибуток – за тієї умови, що тенденції продажів будуть зберігатися.

Співзасновники кажуть, що поки що рано робити висновки – нема з чим порівнювати, коли заклад починає роботу під час війни. Але вже помітили – змінюється сезонність: якщо лютий і листопад були традиційно найгіршими місяцями для бізнесу, то цього року це не так.

Наприклад, під час відключень світла гості закладу часто брали вино, бо еспресо-машина не працювала, обирали книжки при свічках. Водночас «Книжковий Лев» не перетворився на коворкінг: якщо 20 людей підключалися до мережі, бо в закладі просто переставала працювати база даних. І навіть коли придбали Starlink, він не виправдав сподівань, бо якість інтернету була гірша, ніж у провайдерів, згадують співзасновники.

Вони планують відкривати й третю кав’ярню, також у Києві. Поки що підшукують приміщення і не прогнозують, у якому районі може з’явитися новий «Книжковий Лев». Але кажуть, що в будь-якому разі книгарня буде «інтегрована у місцевість і буде зроблена з повагою до її атмосфери»: «Нам кажуть, що, здається, наша книгарня була на Подолі завжди», – каже Катерина Іванова.

Співзасновники підсумовують: книгарня-кав’ярня – це непростий бізнес, низькомаржинальний, і не завжди про романтичний образ, коли власники приходять і цілими днями гортають книги. Тому головні поради – гарно рахувати, налагодити й відпрацювати бізнес-процеси, як-от робота з постачальниками, й тоді вже можна переходити до наступних етапів: «Не потрібно відкривати таку книгарню, як у когось. Треба робити місце, яке сподобається вам і вашим друзям», – радить Катерина.