Власники«Ми не зупиняємося перед тим, чого ще не робили»: як влаштована творча майстерня Patoka Studio

Фото: Володимир Шуваєв

Ми переїхали у нову студію у березні цього року. Найбільше мені тут подобаються вікна — вони гігантські, крізь них проходить багато світла. А ще на кіностудії неймовірні сади.

При переїзді зі старої студії ми забрали сузір’я з кліпу Onuka «Vidlik» і підвісили під стелею. А це (Леся показує на вішалку з дерев’яних колодок для взуття — ред.) ми у майстрів з усієї України скуповували старі колодки. Тепер замість дерев’яних використовують пластикові, а ці радують наших гостей.

Про створення творчої майстерні

Я педагог за освітою, у мене досить дивна спеціальність — географ-психолог. Модно казати про те, що «Vogue завжди був моєю Біблією». Ні, я навіть не знала тоді, що таке Vogue. Я вступила до інституту, у той же час працювала промоутером, аніматором, а влітку — вожатою у таборі.

Потім мені пощастило потрапити у журнал «Телегід», у якому редакторкою працювала Ярослава Гресь. Вона запросила мене вести щотижневу рубрику про handmade, а пізніше запропонувала спробувати себе як редакторку відділу моди. Чесно зізнаюсь, писати я не вмію. Я могла вести зйомки, складати гардероб зірки, але написання одного абзацу займало у мене купу часу.

Потім я працювала у журналі Hello!. Після закриття журналу вирішила спробувати себе у виробництві відеоконтенту. На проекті «Пороблено в Україні», де я працювала стилістом, познайомилася з режисером Олександром Стеколенком. Він тоді саме збирався знімати кліп для «Ляписа Трубецкого» — «Принцесса» і знав, що я роблю круті речі своїми руками.

Коли Олександр запропонував зробити семиметровий замок із картону для кліпу, я зрозуміла, що він не поміститься у мене в квартирі, де ми з помічницею раніше все робили. Довелося шукати простір, де можна було б втілити це в життя. Це фактично і був початок створення студії.

Знайшли тоді приміщення на військово-картографічній фабриці. Це було дивно: там були військові, картографи і ми зі своїми восьмиметровими горошинами, кокошниками і семиметровими замками. Ми їх дуже веселили.

Відкладені на оренду приміщення гроші — це і був наш стартовий капітал. Поступово, коли почали з’являтися клієнти, ми змогли оплачувати комунальні послуги, оренду та купити подовжувачі, клеї-пістолети тощо. Працювали з кліпами, комерційними фотосесіями. Клієнти з’являлися досить швидко, бо у Києві та і в Україні загалом таких студій не було.

Про клієнтів

Коли клієнти до нас приходять, вони знають, по що ідуть. Вони не йдуть за шифоновими сукнями чи зйомкою реклами, коли сім’ю треба одягнути в базові речі. До нас ідуть, коли треба речі, які неможливо купити в магазині. Ми їх створюємо з нуля.

Зазвичай до нас звертаються шалені клієнти. Була колись дівчина-наречена, яка святкувала весілля у Чорнобилі. Вона обрала для себе головний убір з єдинорогом, а для нареченого взяли «косулю». Десь за два тижні після весілля, коли молодята вже повернули орендовані аксесуари, вони подзвонили і попросили їх викупити, бо це для них пам'ятні речі.

Для Гаріка Корогодського ми можемо пошити рожеву шубу, щоби він ходив у ній у Національний банк України, чи футболку з єдинорогами, які курять траву і катаються на веселці.

Наш основний профiль – створення вiжуалу для артистiв. Ми пропонуємо можливість замовити розробку певної концепції. Спочатку ми просимо скинути принтскрини, референси чи папку на Pinterest, які надихають клієнта. Це дає розуміння, що подобається людині, чим вона живе, і що йому можна запропонувати.

Ми відшиваємо концертні костюми, окремо робимо образи для фотосесій. Ще одна опція для артистів – базовий гардероб, у якому вони можуть приходити на інтерв’ю.

Непублічні люди зазвичай звертаються за костюмами для вечірок, корпоративів. В Україні став дуже популярним «Гелловін». Ми спеціально до нього випускаємо лінію головних уборів.

Також замовляють вже третій рік поспіль костюми для Burning Man. Цього року одні з клієнтів повезли 58 кілограмів наших костюмів туди. У них було побажання, аби це були образи з українською естетикою, які пропагували б нашу культуру. Оленку з вінком для образу Мавки хапали за руки, просили дати поміряти, сфотографуватися. Це приємно, звісно.

Про барахолки і секонд-хенди

У той момент, коли ми знімали Ваню (Дорна — ред.) для кліпу «Стыцамен», у нього особливо не було бюджету. Я запропонувала ідею з великою кількістю значків, у якій піджак був би певним «вимпелом», на якому усе це висить. Для того, щоб знайти значки, ми два дні ходили по Куренівці. У нас був такий пакет кілограмів на п’ять. Потім, аби надати їм нормального вигляду, ми їх виварювали.

Чи ми відвідуємо такі дивні місця досі? Так, звісно, відвідуємо. Я залишаю за собою можливість покопатися на Куренівці чи на секонд-хенді. Там можна знайти мільйон цікавих речей.

Наприклад, у нас був проект, пов’язаний із вінтажними новорічними іграшками. Нам потрібно було знайти іграшки 50-80-х років для проекту з Borjomi. На OLX можна щось, звісно, знайти, але не масово. Нам потрібні були іграшки 50-х і навіть довоєнні. І ми взимку поїхали на Куренівку. Підходиш до бабусь з коробками речей і, переривши їх, на дні знаходиш ту саму іграшку, ціни якій просто нема, бо ти вже знаєш, скільки така ж коштує у мережі.

В один із днів, коли ми отак ходили збирати іграшки, бачимо, що стоїть якась бабуся і щось розпаковує. Це вже той момент, коли на Куренівці ринковий день закінчився. Ми підходимо до неї, і просто, наче диво якесь, бачимо, що вона винесла довоєнні іграшки. Це були іграшки, які валялися з вати, а потім їх розфарбовували. Ми з дівчатами дістали всі свої заначки, бо я розуміла, що це просто скарб – і забрали всі.

Або, наприклад, для проекту «Життєлюб» ми робили декор для літнього майданчику у Гідропарку. У нас було панно на вісім метрів із вінтажними предметами: формочками для горішків зі згущеним молоком, старими телефонами тощо. І ми з дівчатами теж поїхали за всім цим на Куренівку. У таких місцях дійсно є скарби.

Так само, як і на секонд-хендах. Наприклад, коли тобі треба відтворити 80-ті або 90-ті роки, купувати сучасні речі дорого і недоцільно. Ти просто йдеш на секонд і сподіваєшся на удачу, що там будуть якісь речі з 90-х.

Інколи просто купую на секонді речі, бо знаю, що колись вони можуть знадобитись.

Про головні убори і сервіс Nagolovy

Для нас дуже важлива якість. Усе, що ми робимо, живе довго. Коли ми робимо головні убори, у нас є така опція, як краш-тест. Адже викладання бусин — це копітка робота. Дівчата можуть їх півдня викладати, а я приходжу і кидаю убір на підлогу з усієї сили. Ніхто не ображається, адже це не має бути річ, яку ти один раз вдягнув, і щось одразу відвалилося. Це має бути річ, яка зможе пережити, скажіом, не завжди тверезий стан і веселощі. Ціна на головні убори починається від 100 доларів.

Два роки тому ми запустили сервіс оренди головних уборів Nagolovy. Середня вартість — 500-600 гривень.

Про команду

Зараз на Patoka Studio працює 10 людей: бухгалтер, виконавчий директор, PR-менеджер, закрійник і кравчині. Усі мої дівчата — мультиуніверсальні солдати, які вміють робити все. Ми частіше ділимо обов’язки на проектах: бо хтось краще пришиває бусинки, а хтось краще працює з формами.

Ми не зупиняємося перед тим, чого ще не робили. Відкриваємо Google і починаємо пробувати. Коли знімали рекламу для Vodafone, підготовка тривала досить швидко, як і завжди в рекламі. І от режисер за добу до зйомки, о 17:00, каже: «Ви знаєте, я хочу, щоб шкіряна куртка тримала форму, бо вона зараз м’яка».

Мені вставати о п’ятій ранку, о шостій я вже маю бути на знімальному майданчику. 12 годин до зйомки, а ми сидимо з дівчатами і думаємо, як зробити так, аби куртка тримала форму. І тут наша Наталка каже: «Я йду по желатин. Я знайшла технологію, за якою ми зможемо це зробити». І вона біжить в «Сільпо». Ми занурюємо цю куртку в желатин, і тут нове завдання – як її висушити за 12 годин до зйомки. Ми беремо пінопластову голову, кладемо в куртку, ставимо три обігрівачі. Урешті, коли Ната (Жижченко – ред.) її одягнула, куртка настільки задубіла, що перед нами постало вже інше питання – як зробити її м’якішою.