Засновник бренду взуття CIRCUL Олександр Мельниченко у новому матеріалі рубрики про бізнеси, інтегровані у міський простір.

Фото: Володимир Шуваєв

Перша пара

Із дитинства я любив спорт, спочатку займався боротьбою, потім був роллером і сноубордистом, але продовжував шукати себе. Якось я познайомився з майбутнім другом, який робив для себе взуття – just for fun. Мені тоді було 24. Я працював інженером-дослідником на авіаційному заводі. Товариш бачив моє бажання займатися цим професійно і привів мене до знайомих модельєрів.

Я захотів навчитися моделювати і попросив їх показати, як на рівні лекал робиться дизайн. Перше, що вони питають: «А ти шити вмієш?». «Ні, – кажу, – не вмію». «А як ти збираєшся моделювати взуття тоді? Для того, щоб створювати лекала, потрібно знати всю технологію виробництва». Вони посміялися, але дали мені завдання – змоделювати пару кросівок. За три уроки я вивчив базові прийоми моделювання.

 CIRCUL

Рік заснування: 2012

Місто заснування: Харків

Концепція: взуття ручної роботи

Магазин закритого типу: Київ, вулиця Кропивницького, 12

Майстерня: Київ, Голосіївський район

Середній час на пошиття пари: 1-2 тижні

 За три уроки я вивчив базові прийоми моделювання

Але дати моделювати кросівки новачку – це був жарт. Через два тижні я приніс їм першу пару, і вони сказали: «Ну, в принципі непогано». І я зник знову. Цього разу – щоб моделювати взуття, яке я хотів. Це були 101 Postman, які ми у CIRCUL робимо й досі. З цього і почався бренд.

Філософія та стиль бренду

Я звернувся до традиційного стилю, при цьому додаючи у дизайн щирості. Звичайні речі я хотів зробити незвичайними. Знайти себе нелегко, а знайти свій стиль – ще складніше.

CIRCUL робить досить стримане взуття, що не властиво ні італійському, ані українському стилю. У нас зазвичай люблять усе яскраве і харизматичне.

Через економічну ситуацію в Україні люди зазвичай купують те, що можна носити і влітку, і взимку. Ми ж намагаємось робити альтернативні продукти, які було б цікаво носити.

Виробництво і команда

Мій стартовий капітал був 1600 гривень. Перші гроші я вклав у матеріали та інструменти. На одну пару витрачав 7-10 днів. Із першими продажами всі отримані гроші вкладав у бренд.

Перші пари взуття розійшлися по друзях. Їм сподобалося взуття, і тоді я зрозумів, що можна продовжувати. Спочатку це були звичайні черевики на кшталт дезертів  я на них вчився. Потім знайшов свій стиль, який назвав вуличною класикою: постмени як взуття на кожен день і лофери – взуття для відпочинку.

 Я розумів, що мені потрібна хороша команда. Та знайти майстрів було складно.

 Правила ще не були прописані, це був такий андеграунд.

У 2012 році було цікаво. У Харкові я знімав майстерню на 16 квадратних метрів. Тоді я усе робив сам: шив, вів групи у соціальних мережах, фотографував. Продажі проходили переважно через соцмережі. Правила ще не були прописані, це був такий андеграунд.

Я розумів, що мені потрібна хороша команда. Та знайти майстрів було складно. Вони всі зазвичай «старої школи», змінити їхнє ставлення до справи вже не можна, а на цьому будується якість.

Нині у нашій команді працює троє майстрів. Я моделюю і контролюю технології виробництва: якість, сумісність матеріалів тощо. Також є друга команда: фотограф, SMM-спеціаліст і контент-менеджер.

Магазин у Києві

До Києва я переїхав у 2015 році. Так вийшло, що мої друзі з’їжджали з приміщення на Кропивницького, де у нас зараз магазин.

Частина приміщення у мене використовувалася як майстерня, а частина була вільна. Це була кімната для гостей. Урешті я вирішив зробити там магазин у стилі «хоум спейс».

Матеріали

Коли починав цим займатися, індустрія орієнтувалася насамперед на масове виробництво. Власне українських взуттєвих брендів тоді не було. Складність полягала у тому, що всі якісні складники треба було привозити самому. Це обходилось дорого.

Я шукав підошву без написів у стилі I'm Fashion, що в Україні було зробити досить складно. Спочатку ми самі робили підошву. Потім я дізнався про підошву Vibram, яка починала з виробництва взуття для альпіністів. Така підошва більш витривала, ніж шкіряна. Я довго намагався зв’язатися із представником цієї компанії. Потім усе ж вийшов на потрібну людину і почав замовляти підошви з Італії.

 Всі якісні складники треба було привозити самому. Це обходилось дорого.

 Покупцям складно пояснити, чому взуття, яке виробляють в Україні, коштує стільки

Покупцям складно пояснити, чому взуття, яке виробляють в Україні, коштує стільки, скільки мартінси і кларки в «Інтертопі». У мене взуття — з італійських матеріалів. Український мас-маркет, своєю чергою, виробляють у Китаї.

Італійську шкіру тоді також було знайти проблематично. Свого часу продавали здебільшого турецьку та українську. Тепер із цим простіше, бо інші виробники почали її теж замовляти.

Використовуємо приблизно 80 % італійської та 20 % української шкіри. Також купуємо стокову. Фабрика, яка виготовляє взуття для Prada, не використовує весь матеріал – скажімо, п’ять пачок залишається. Для гіганта штибу Prada це залишки, а для малого бізнесу якраз достатньо.

Найпопулярніші моделі: 301 Derby та Postman. Взуття здебільшого шиють 1-2 тижні.

 Хороші бренди копіюють, а геніальні – крадуть

Конкуренти

Чи копіюють наші продукти? Звісно. Та у мене з цього приводу позиція така: «Намагайтеся зробити, як я, усе одно краще не вийде».

На моє переконання, у продукт треба вкладати свою енергетику. Ті, хто копіюють, думають так: у нього це продається, тож і я можу на цьому заробити. Це бізнес по-українськи. У цьому велика проблема. «Хороші бренди копіюють, а геніальні – крадуть».

Розкажіть свою історію, покажіть, як це носять – так це повинно працювати. Та наші бренди цим не займаються. Вони роблять тільки продукт – і просто продають.

Ми ж усвідомлюємо, що стиль є частиною культури, і намагаємося відчути, що подобається українцям. Ми показуємо, що це може бути круто. Але це не просто, адже індустрія тільки почала зароджуватися.

Плани на майбутнє

У наших планах взяти участь у європейських бренд шоу Pitti Uomo та Seek. Якщо ми хочемо розвиватися як справжній бренд, то треба виходити на новий рівень.