Для більшості фермерських господарств кінець лютого є початком сезону – часом, коли працівники виходять у поля, висаджують нові рослини й готуються до майбутнього збору врожаю. Минулого року початок сезону для фермерів збігся із початком повномасштабної війни. Ми поговорили з власниками господарств у Херсонській, Одеській областях і на Київщині про окупацію, поновлення роботи, плани на майбутнє й підвищення цін.

You can read this text in English.

Петро Григор’єв (Real Asparagus)

Вирощують спаржу на Херсонщині

Ферма в окупації

Про ферму

До повномасштабної війни ми мали територію 35 гектарів і були одним із найбільших виробників спаржі в Україні. Загалом понад 50% всього аспарагусу на ринку вирощували на Херсонщині. Це робили ми й ще одна компанія, яка розташована в Новій Каховці і яка також перебуває зараз в окупації.

Ми починали 2016 чи 2017 року на території, площею 1,5 гектара. За чотири роки ми виросли у 25 разів. Ринок дуже динамічно розвивався, і ми намагалися встигнути за ним. Ми робили фестивалі спаржі, наші соцмережі просто вибухнули, бо спаржа сама собою дуже фотогенічна – у нас бувало по 1000 репостів допису на день. Цю хвилю підтримали ресторатори. І взагалі з першим бумом спаржі в Україні нам «допоміг» коронавірус. Це був 2020 рік, усе було зачинене, люди нікуди не ходили, сиділи вдома, і тут якраз в пригоді стала спаржа. Бо вона дуже легко готується: тобі потрібна пательня, олія чи масло, сіль і все – маєш готовий продукт, смачний, корисний, гарний. Тоді воно прям «залетіло».

До минулого року ми продавалися в національних мережах: «Сільпо», Metro, Auchan, Novus, WineTime, навіть в «АТБ». Але фактично із самого початку повномасштабної війни наша ферма перебуває в окупації, і, на жаль, доступу туди в нас немає. Хоча торік всі роботи, які мали виконати протягом сезону, ми все ж виконали. Звісно, крім збору. Цього року, на жаль, ми й цього не зможемо зробити, бо село вже не просто окуповане, у ньому прямо зараз живуть російські військові, і там заборонено вільно пересуватися.

Початок сезону й окупація

Зазвичай наш сезон виглядає так, що в кінці лютого – на початку березня ми виїжджаємо на виробництво в Херсонській області, в Іванківському районі, зараз це називається Генічеська ОТГ. І фактично аж до листопада ми перебуваємо на виробництві. 24 лютого минулого року зранку мій партнер мав виїжджати. Тоді ж з Херсона виїжджала фура з добривами. Ми мали почати сезон саме 24 лютого. Ну, і зранку стало зрозуміло, що ми вже нічого не почнемо, бо 24-го ввечері чи 25-го зранку росіяни вже їхали повз наше село. Ті роботи, які протягом сезону були виконані, зробили двоє наших працівників, які весь цей час залишаються в окупації: керівник виробництва й механізатор. Також там в окупації зараз моя бабуся. Тож ситуація не з приємних, але вони всі живі, і це трохи заспокоює.

Для збору щонайменше потрібні люди, а звідти всі, хто мали можливість хоча б якось утекти, виїхали

Там досі стоїть наша техніка, її ще не вкрали. Але чи не вкрадуть, чи не займуть наші виробничі площі, ми не знаємо. Розуміємо, що, найімовірніше, так, займуть. І з цим ми нічого не вдіємо. Потрапити туди була можливість лише на самому початку війни, коли ще не були сформовані лінії розмежування. Але ця можливість дуже швидко закінчилася. Нашим друзям доводилося виїжджати з Херсона й Голої Пристані через окупований Крим.

Наш друг і партнер, який мав теплиці біля Голої Пристані, вирощував там салати, не встиг виїхати, потрапив у полон, його катували. Врешті він тікав і залишив усе своє виробництво. У нього нікого не лишилося на фермі, ніхто за цим не зможе доглядати, і ділянка, звісно, в окупації.

Торік через те, що роботи по сезону були все ж виконані, урожай був, але його не змогли зібрати й забрати. Для збору щонайменше потрібні люди, а звідти всі, хто мали можливість хоча б якось утекти, виїхали.

Що далі

Спаржа – багаторічна рослина. Її висаджують раз на дев’ять-десять років, але вона потребує догляду. Тож якщо в нас не вийде цього сезону виконати роботи, навіть не збираючи урожай, але просто не дати їй загинути, то, можливо, це все можна буде підтримувати. Тоді після деокупації ми отримаємо урожай. Але якщо цього року ми до землі не дістанемося, то схоже, що ми втратимо свої площі. Спаржу треба зрошувати, удобрювати, це ж живий організм, який зараз позбавлений догляду.

Ми думали, щоб, можливо, почати все спочатку в новому місці, але це дуже важко. Ми вісім років життя в це вклали, про гроші я взагалі мовчу. Але ми думали, що якщо за цей рік Херсонщину не звільнять, тоді будемо думати, що робити. Бо поки ми покладаємо надії, особливо після звільнення Херсона, що все буде добре. Але це війна, тут щось планувати дуже складно. Будемо дивитися, як воно буде.

Якщо вирощувати аспарагус на іншій землі, треба розуміти, що сезон може бути коротшим, пізніше починатиметься і, можливо, буде менший урожай

Зараз спаржу вирощують на Волині. Але цього сезону її було недостатньо, бо, крім того, що Херсонщина не дала урожай, були великі проблеми з логістикою: з водіями, авто, не було пального якраз на початку, у середині сезону збору. Тож для всіх це був, щиро, не дуже хороший сезон.

Загалом зараз ринок потужно змінюватиметься, бо великі виробники й господарства були розташовані на півдні: Херсонщина, Миколаївщина. Томати, черешні. Це все якось має змінюватися зараз, бо ті потужності виробництв, які були, мають зараз перекритися або імпортом, або національним виробником. Тож на ринку варто чекати змін.

Ту саму спаржу можна вирощувати не на півдні, але треба розуміти, що на Херсонщині найбільша кількість сонячних днів у році, і ми на це розраховували. Тому на декілька тижнів раніше за інших виробників відкривали сезон. Якщо вирощувати аспарагус на іншій землі, треба розуміти, що сезон може бути коротшим, пізніше починатиметься і, можливо, буде менший урожай.

Сергій Молчанов (Florest Farm)

Вирощують квіти на Київщині

Ферма, що відновила роботу після деокупації

Про ферму

Ми ферма сезонних квітів. Це означає, що не намагаємося обманути природу, тому в нас немає півоній в грудні чи тюльпанів на 14 лютого. Ми ростимо квіти відповідно до пір року. Усе робимо для того, щоб якось вдосконалити природні процеси, трішки подовжити сезон, але ми не робимо нічого проти природи. У нас є теплиці, але вони без обігріву. Теплиці потрібні нам лише, щоб захистити квіти від несприятливих погодних умов.

Ми працюємо в Броварському районі, за 40 кілометрів від Києва. З початку повномасштабного вторгнення наше село було в окупації. Але сезон ми почали за планом. У кінці лютого потрібно висаджувати ранункулюси. У нас була запланована висадка на 24 лютого. Ми прокинулися, як і всі, від вибухів, у шоці, але одразу поїхали на ферму, спробували працювати, почали висаджувати ранункулюси. Нас на фермі двоє співвласників: я і мій партнер Богдан. Я з сім’єю евакуювався швидше, Богдан встиг досадити ранункулюси й виїжджав уже під час окупації, полями, коли росіяни заходили в село. Обидва наші будинки під час окупації були пограбовані. Винесли більшу частину нашого обладнання, посадкового матеріалу. Багато що в нас зберігалося в погребі бабусі напарника, але це приміщення було повністю зруйноване.

На нашу ферму прилетіли дві ракети. Обидві дивом не здетонували й застрягли в землі. Одну діставали ДСНСники, інша була без вибухової частини. Тобто нам дуже пощастило.

У нас органічний підхід до вирощування, тому ми щороку збагачуємо нашу землю добривами, від прильотів сама земля не постраждала. Але в нас були великі сумніви щодо продовження взагалі нашої діяльності, бо це квіти, ми не знали, чи є сенс робити сезон, чи буде на це попит, чи можемо ми розповідати в соцмережах, які є нашим основним каналом комунікації, про квіти, коли в країні війна. Ми не знали, чи це взагалі доречно.

Квітковий сезон під час війни

Ми повернулися на ферму одразу, як з’явилася така можливість, на початку квітня. І це було дуже вчасно, бо ми якраз приїхали, коли почали квітнути тюльпани, на перший сорт, тобто можна сказати, що в цьому плані ми нічого не втратили. І коли повертаєшся, розумієш, що квіти однаково квітнуть, природу не спинити, тобто ферма почала працювати, і навіть якщо це зараз нікому не потрібно, ми маємо землю й не маємо права не працювати на ній. Тож ми дуже швидко почали все сіяти, зробили опитування в наших соцмережах щодо доречності взагалі такого контенту, хотіли подивитися, як люди реагуватимуть. А люди нас дуже підтримали, бо їх насправді бадьорило, що хтось не опускає руки й продовжує працювати. Тоді й вони вмикалися. Ми в соцмережах показуємо «трушне» фермерство, брудні руки, ділимося своєю роботою, думками, тому люди нам навіть дякували й казали, що ми повертаємо їх до життя.

Хоч ми й повернулися якнайраніше для нас, у квітні, однаково втратили дуже багато часу, бо для фермерів час – це найголовніше

Ми здебільшого не працюємо з кінцевим покупцем. Ми орієнтовані на гурт: флористів, декораторів, івентщиків. Але всі вони не працювали. Тож цей сезон ми провели зовсім не так, як зазвичай. Нас урятувало те, що сезон відкривають тюльпани, їх можна відправляти поштою, і ми розпродали їх просто звичайним людям, яким бракувало радості й вони замовляли собі оберемками квіти додому. Нас дуже підтримав захід України. Ті люди, які вимушені були виїхати, але в них, наприклад, тут лишилися батьки, у Києві, вони через нас робили привітання рідним і заодно підтримували нас. Таким способом ми сповнилися надією й вирішили для себе, що не важливо, що відбуватиметься, ми будемо працювати.

Коли повернувся після деокупації й побачив свою ферму, я сказав, що більше зі свого дому нікуди не поїду, незважаючи ні на що. І я не можу собі дозволити, щоб земля просто «гуляла», тому я вирішив, що ми будемо робити сезон, не знаючи, чи будуть узагалі продажі. Зробимо це хоча б для того, щоб люди приїжджали, гуляли серед квітів, дивилися на квіти в соцмережах і просто щоб земля працювала.

Хоч ми й повернулися якнайраніше для нас, у квітні, однаково втратили дуже багато часу, бо для фермерів час – це найголовніше. Тут не працює так, як у багатьох інших сферах діяльності, що щось у тебе не пішло, взяв і почав спочатку. У фермерстві все вимірюється роками. Якщо цього сезону в тебе щось не вийшло, то наступного разу ти можеш спробувати за рік. Дуже небагато культур, які можна спробувати виростити ще раз протягом сезону, якщо перша партія розсади в тебе не вийшла. Тому, коли ми повернулися, нас підтискав час і ми ввімкнули роботу «80-го левелу».

Як буде цього сезону, ми не знаємо, але зараз просто не можемо собі дозволити не працювати

Втрати й успіхи

Ми втратили всі весняні однорічні рослини. Це квіти, які висаджують на розсаду під кінець січня – на початку лютого. Ми висадили багато матіоли, маків, артишоків, евкаліпт. Це все ми втратили, бо, по-перше, рослини лишилися без догляду, по-друге, не було води, обігріву. У мене в будинку, де ця розсада вся стояла, були вибиті вікна, тому навіть якби там була якась система поливу, вона би просто замерзла.

Зазвичай наші продажі – це гурт і флористи. Близько 60–70% забирають організатори подій: івент-менеджери, івент-агенції. Оскільки торік люди не святкували, не робили масштабних весіль з арками з квітів, усі наші продажі були або для флористів, які робили камерні заходи, або квіткові поп-апи, як робили Саша Арсалані (Mutabor Mutabor), «Кловський Сад», Іра Пчолка з Pollen Buro.

Нашою аудиторією минулого сезону став кінцевий споживач, бо люди розуміли, що коїться в країні, й одним зі способів відчути нормальне життя було створювати навколо себе затишок. Люди розуміли, що новини жахливі, радіти не виходить, тому купували квіти додому, щоб хоч якось потішити себе.

Як буде цього сезону, ми не знаємо, але зараз просто не можемо собі дозволити не працювати. Незважаючи на те, будуть продажі чи не буде, закінчиться війна чи ні, цього ніхто не знає. Планувати нічого неможливо, тому ми для себе просто вирішили, що найкращий спосіб хоч якось підтримувати в балансі, підтримувати країну, мати змогу сплачувати податки – це просто працювати. Тобто поки ми можемо працювати, поки нічого не прилетить, не буде якогось великого наступу, ми будемо працювати. Ми плануємо співпрацю з флористами, а там будуть вони працювати, чи не будуть – це вже інша справа. Ми будемо вирощувати квіти, це наша головна мета, це те, що ми вміємо. А продажі – як уже буде. У разі чого просто даруватимемо квіти на вулицях. [сміється]

Насправді для нас війна не сильно щось змінила. Ми завжди були українським виробником, вели наші соцмережі українською мовою, мали проукраїнську позицію, робили все для розвитку українського фермерства. Єдине: в Україні немає виробників якісного посадкового матеріалу саме квітів на зріз, тому ми вимушено купуємо його за кордоном. Багато чого вже виробляємо самі, але для передбачуваного результату потрібне професійне насіння, якого немає в Україні. Тому ми підв’язані під курс євро й долара.

Підвищення цін

Торік я до останнього не хотів піднімати ціни, намагався тримати їх на рівні попереднього сезону, але в мене є одне головне правило – не знижувати свою вартість. Ніколи. У нас немає зрізаних квітів, які чекають свого клієнта. Ми зрізаємо квіти лише під замовлення. Я не буду просто так зрізати квітку тому, що її треба зрізати, щоб вона лежала й чекала свого часу. Я краще її залишу на полі, щоб вона квітла й умирала поступово, згідно зі своїм циклом життя. Якщо немає на квітку покупця за її ціну, я краще її подарую комусь, ніж буду просто занижувати вартість роботи українських фермерів і продавати за дешево квіти.

У нас ціни збалансовані, ми максимально намагалися тримати їх. Але було багато чинників, наприклад проблеми з пальним, тоді доводилося додавати вартість доставки до ціни, хоча ми такого ніколи не робили. І доставляти не щодня, а збирати замовлення декілька днів.

Я хотів би не піднімати ціни, але ми порахували: якщо не оновити прайс, не матимемо можливості закупити посадковий матеріал на наступний рік. Усе дуже просто.

Роман Дяжук, «Дунайський аграрій»

Мають найбільше органічне господарство в Україні, працюють в Одеській області.

Ферма, що не припиняла роботу

Про ферму

Площа «Дунайського аграрію» – це 2200 гектарів органічної землі в селі Сафʼяни Ізмаїльського району Одеської області. Ми з 2013 року вирощуємо продукцію майже в усіх напрямах сільського господарства: у нас є й рослинництво, і тваринництво, і бджільництво, і лікарські трави, і технічні культури, і баштанні. Ми єдині в Україні, у кого є органічні персики й нектарини. Також ми входимо в трійку найбільших виробників курячих яєць. Наші продукти можна придбати в семи всеукраїнських торгових мережах.

На фермі в сезон (улітку) працює понад сто людей, а взимку – 40–50 осіб. Ми навмисно збільшували кількість і розмаїття культур, які висаджували, щоб мати безперервний процес вирощування й давати людям роботу не на два місяці влітку, а з березня по грудень. Тому ми вирощуємо кольрабі, фенхель, цибулю, щоб люди були забезпечені роботою й земля не простоювала. Цього року ми пішли далі й почали запускати нові продукти, зокрема консервацію: баклажанну ікру, помідори, томати, вʼялені в олії. Уже у 2023 році встигли випустити три нові продукти.

Робота під час війни

Вплив війни, звісно, дуже відчутний, але пощастило, що в нас немає бойових дій. Але дуже не просто з логістикою, сильно зросли ціни на пальне. Плюс наші основні покупці виїхали за кордон, бо органіку купували люди заможні й зараз більшість із них не в Україні. Це доволі помітна проблема для нас, але ми працюємо над тим, щоб виходити на нову аудиторію, і робимо кроки не такі, як планувалося, а які диктує час.

Ми не заморожували свою діяльність ані на день. 24 лютого ми сіяли зелений горошок, і я робив допис у фейсбуці, що ми працюватимемо в штатному режимі, бо аграрії – це ті, хто сіє добро на нашій землі. Ми не маємо права зупинятися. Війна, але ми працюємо. З усіх працівників у нас поїхала лише одна людина, решта лишилися. Узимку тут здебільшого працюють місцеві, а влітку дехто їздить на роботу щодня по 70–100 кілометрів.

На нашу ціну впливає вартість насіння, посадкового матеріалу, пального, і в нас дуже багато ручної праці

Найбільші труднощі для нас зараз – це зростання ціни на пальне й проблеми з логістикою. Звісно, усі наші товари подорожчали, бо сильно виросла їхня собівартість. Важко назвати якусь конкретну ціну в відсотках, бо на щось ціна виросла вдвічі, а на щось – на 20%. У формуванні цін ми однаково привʼязані до неорганічної продукції й загальної вартості товарів у супермаркеті. Не може бути, що перець неорганічний коштує 100 гривень, а ми свій бажаємо продавати за 200.

На нашу ціну впливає вартість насіння, посадкового матеріалу, пального, і в нас дуже багато ручної праці. Прямо дуже багато. І ручна праця має оцінюватися гідно. Бо в нас усе збирають руками. Плюс ми робимо переболення, передивляємося й обробляємо все вручну. Насіння замовляємо за кордоном, бо нам потрібно, щоб воно було не протруєне.

У фінансовому плані ми відчули зміни й війну, але продовжуємо робити свою роботу. Намагаємося робити її щодня краще. Ми планували у 2022-му збільшувати кількість усього, що висаджуємо, але довелося змінити вектор розвитку. Десь щось не вийшло, щось не висадили, але зробили нові продукти – головне не припиняти працювати.