Щоб втримати бізнес під час війни, підприємцям доводиться релокуватися, трансформувати процеси та відкривати нові ринки. Разом із бізнес-самітом Brave розповідаємо історії двох бізнесів, які змушені були змінюватися, щоб вижити.

Компанія Pilab, що створює натуральну косметику, релокувалася з Бучі до Івано-Франківська. ЇDLO, яка виготовляє їжу для мандрів, тепер постачає продукцію також волонтерам і військовим, а двоє її засновників служать на передовій. Вони розповіли нам про виклики, уроки та нову реальність.

 Цей матеріал ми підготували в межах інформаційного партнерства з Brave Summit.

Щоб підтримати сміливих українських підприємців і надати їм необхідні інструменти та спільноту для розвитку бізнесу, 29 липня проєкт Save Business Now від Промприлад.Реновація в партнерстві з Програмою USAID «Конкурентоспроможна економіка України» організовує бізнес-саміт Brave.

Протягом дня учасники зможуть відвідати лекції провідних українських підприємців, узяти участь у воркшопах і нетворкінгу. Програма передбачає три потоки: «експорт», «інновації» та «майбутнє». Учасники можуть сформувати індивідуальний розклад, обравши окремі елементи з кожного потоку. Купити квитки на саміт можна за посиланням.

Захід проходитиме за підтримки Івано-Франківської міської ради та LvBS.
The Village Україна – інформаційний партнер бізнес-саміту Brave.

Олена Захаревич

співзасновниця компанії Pilab

Pilab – це компанія, яку ми заснували разом із чоловіком Андрієм Поляковим. За освітою я – хімік, а він – фізик. Але у 2015 році мій чоловік працював продакт-менеджером, а я почала роботу в косметичній галузі, паралельно я була менеджером в одній компанії та викладала курси з косметичної хімії. Згодом, у тому числі через курси, до мене почали звертатися люди з проханням розробити для них хімічні формули, необхідні для виготовлення косметики.

Через кілька років у нас мимоволі сформувався невеликий список із брендів, для яких ми виготовляли продукцію, тому ми з чоловіком вирішили покинути роботи та запустити повноцінне виробництво.

На той момент ми жили в Києві та трошки втомилися від великої кількості машин і відстаней. Нам дуже сподобалася Буча – тут більш екологічно та спокійно. Купили житло та переїхали туди у 2018 році, у 2019 запустили в Бучі своє виробництво.

Ми не робили аналіз ринку, не складали бізнес-план, у нас не було стратегії розвитку. У людей була потреба в наших послугах, ми її надавали, а через рекомендації приходили все більше та більше людей. Бренди, з якими ми працювали, виросли, відколи ми відкрили виробництво. У 2020 році ми переїхали в більше приміщення, замовили нове обладнання.

Хоча косметичний ринок широкий, але на ньому мало спеціалістів, що розуміються і в маркетингу, й із сировиною можуть працювати, і формулу створити. Думаю, широкий спектр послуг, які ми надаємо (ми консультуємо щодо ціноутворення, виходу на ринок, маркетингу та створюємо сам продукт), – став частиною успіху.

Також наша специфіка в тому, що ми працюємо з натуральними інгредієнтами (є й хороші 100% біорозкладні синтетичні компоненти, які ми теж іноді використовуємо), наша косметика не тестується на тваринах. До нас приходять люди, для яких це важливо. Інші технологи не дуже люблять працювати з натуральними складниками, адже є виробничі труднощі.

У межах Brave summit передбачений окремий потік «інновації», що присвячений створенню нових продуктів і послуг. У програмі потоку – воркшопи, кейс-стаді та панельні дискусії, зокрема: воркшоп із дизайн-мислення від засновника YES&Design, співзасновника Українсько-Стенфордської програми Олександра Акименка та панель про майбутнє e-commerce, у якій візьмуть участь представники «Нової пошти», «Укрпошти», Prom.ua та Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Дізнатися детальну програму та спікерів можна на сторінці івенту у Facebook.

Натуральна косметика – це більш екологічно, та й результати від неї набагато кращі. Я довго боролася з акне, але його вдалося вилікувати, лише коли почала користуватися виготовленою власноруч косметикою, тому ефективність перевірена на собі.

Про початок війни в Бучі

Ми не вірили, що [повномасштабна] війна почнеться. Проте готувалися – за два-три тижні почали знімати готівку з карток, підкуповувати консерви. Останні два тижні чоловік їздив із повним баком бензину, а за день до вторгнення набрав дизеля в каністри.

Моя сестра та батьки живуть у Херсонській області. О 5:00 ранку сестра розбудила мене своїм дзвінком – сказала, що в області чути постріли, вона переживала, бо в неї 5-місячна дитина, просила вмовити батьків виїхати – ті ніяк не погоджувалися. Ще розмовляючи через телефон я почула біля нас якесь гупання. Від нього прокинувся чоловік, я повідомила, що почалася війна.Написала всім колегам, що на роботу йти не потрібно, ми поки не працюватимемо. У нас усі працівники місцеві – або з Ірпеня, Гостомеля. Ми з чоловіком погодували собаку, кішку та зібрали речі, на дорогах почалися затори, тому ми вирішили поки залишатися вдома. Було страшно, бо поруч дуже низько кружляли літаки. Паралельно моя сестра, попри танки й обстріли, намагалася виїхати з Херсону.

На другий день у Бучі почалися обстріли, на третій день бої велися вже в центрі міста. Два тижні ми з чоловіком ховалися у ванній на першому поверсі будинку. Спали по черзі, щоб у разі, якщо прилетить снаряд, швидко розбудити іншого та вибігти з дому – у нашому районі цегляні будинки, якщо в один потрапить – горітимуть усі.

Зв’язку майже не було, світла також. Часом було так холодно, що пар ішов із рота. Друзі намагалися домовитися нам про евакуацію, але доїхати до нас майже ніхто не міг – ми жили біля центру міста, де велися бої.

Шанс евакуюватись випав лише 9 березня. Нічого достеменно не було відомо – нам подзвонили друзі та сказали приблизно на котру годину та приблизно куди їхати. Через страх ми виїхали з будинку та побачили багато машин із написами «діти». Ми кружляли центром, а потім пристали до колони. Зрештою, вдалося виїхали – спершу в Київ до друзів, а вже потім рушили до Івано-Франківська.

Четверо з дев’яти наших працівників просиділи в Бучі або навколишніх населених пунктах усю окупацію. З ними не було зв’язку, тому ми дуже переживали. Іншим вдалося виїхати на початку війни. Насправді нам пощастило – усі цілі.

Релокація до Івано-Франківська

Коли ми приїхали в Івано-Франківськ, почали отримувати запити від клієнтів, які весь цей час жили на запасах продукції. Ми не знали, коли Бучу деокупують, але вірили, що це станеться, і наше виробництво залишиться цілим. Тим часом ми почали шукати невеличкий офіс в Івано-Франківську.

Pilab – один із понад 50 бізнесів, які релокувалися до Івано-Франківська за допомоги центру підтримки бізнесу Save Business now, де підприємці можуть отримати доступ до експертних консультацій, навчання, допомогу з пошуком фінансування та долучитися до нетворкінгу. На саміті Brave також буде багато можливостей для нетворкінгу. Також окрема панель саміту «Асоціації та об’єднання» присвячена тому, як налагоджувати зв‘язки з партнерами та будувати довготривалу співпрацю.

Одна з клієнток погодилася віддати своє лабораторне обладнання. Написали іншим клієнтам – виявилося, що ті виїжджають зі свого приміщення в Києві та запропонували викупити їх у лізинг. Ми перевезли все їхнє обладнання та команду з Києва до Івано-Франківська. Також нам дуже пощастило з приміщенням – орендодавець зробив ремонт за власний кошт.

На початку травня ми почали повноцінно працювати в Івано-Франківську, а вже в червні не на повну силу, але запустили Бучанське виробництво. Нам дійсно пощастило, бо все вціліло.

Думаю, велику роль зіграло те, що в нас хороші довірливі стосунки з постійними клієнтами, тож вони нам сильно допомогли.

Хоча формально ми й розширилися, обсяги продажів упали у шість разів – старі клієнти сильно просіли, хоча зараз уже потрохи відновлюються.

В Івано-Франківська свій темп. Це місто розмірене, повільне, схоже на постійну сієсту.

Також на заході багато свят: «У п’ятницю короткий день, ми вже не працюємо; завтра – Василя; у вівторок – Страсна п’ятниця». Але до таких нюансів швидко звикаєш. З іншого боку, тут дуже розвинута бізнес-спільнота, підприємці допомагають одне одному, і це круто.

Цілі і плани

Головне наше завдання зараз – запустити на повну силу Бучанське виробництво та дозавантажити Івано-Франківське. Також до війни ми почали робити міжнародну сертифікацію та хочемо її завершити.

У нас є запас сировини, тому допомагаємо ЗСУ – виготовляємо для них спреї для ніг, шампуні, креми для рук. Два рази-раз на тиждень робимо варки, фасуємо та передаємо знайомим волонтерам.

Важливі для підприємця якості

Я переконана, що підприємцю важливо бути комунікабельним і гнучким. Важливо визнати, що певні речі ти контролювати не можеш і що тобі потрібна допомога, вчитися цю допомогу приймати від інших, бо мені це було складно, ми з чоловіком звикли розв’язувати проблеми самотужки.

Іван Кисилиця

співзасновник ЇDLO

У 2015 році два моїх товариші, Сергій і Міша, укотре поїхали на острів Джарилгач. Насолоджуючись свіжим повітрям і морем, вони подумали, що добре би було зробити якийсь продукт, який зручно було би брати із собою та не потрібно було би довго готувати. За кордоном була схожа продукція, але вона була доволі дорогою для нашого ринку – 10 доларів за порцію їжі, до того ж в Україні продавалася в невеликих кількостях.

З літа до зими Сергій і Міша робили щось удвох, у січні до них долучився я (ми троє познайомилися в туристичному середовищі). Ми розділили сфери відповідальності: моїм напрямом стали продажі та фінанси; Сергій займався технічною частиною; Міша – продуктом і маркетингом. Він це робив віддалено з Києва, ми – на місці в Чернівцях.У 2016 році ми зробили перші варіанти страв. На той час ми із Сергієм були партнерами мережі туристичних магазинів Gorgan, тому почали продавати продукцію там, а згодом – і в інших туристичних магазинах. Продукція відразу «зайшла», адже нести в гори важкий казанок, купу продуктів, палити вогонь – проблематично. А хто не готує вдома, навряд чи вдало зварить їжу на вогні. Ми хотіли зробити продукт, який би допомагав людям насолоджуватися мандрами, а не приготуванням.

Ми розуміли, що важливо, щоб продукція була в пакованні, з якого можна їсти, щоб ергономіка та дизайн паковання були орієнтованими на туриста та щоб був нормальний асортимент страв – перше, каші, щось солодке.

Спершу ми сушили продукцію, пізніше почали сублімувати. З 2019 року в нас з’явилися власні сублімаційні потужності та досить велике виробництво в Чернівцях.

Під час саміту Brave Іван Кисилиця візьме участь у панельній дискусії про їжу майбутнього, де поговоримо про інновації у фуд-сфері. У панелі також візьмуть участь: директорка West Mills Юлія Коваленко, комерційний директор Glovo в Україні Євген Кобець, модеруватиме дискусію в.о. головного редактора The Village Україна Ярослав Друзюк.

Початок війни та зміни в команді

Про те, що люди готуються до війни, стало відомо напевне із середини грудня. Зазвичай туристичний ринок більш активний у літній сезон, а восени та взимку просідає, утім, у грудні 2021 люди активно купували продукцію – ми розуміли, що народ збирає тривожні валізи.

Ми з партнерами також проговорювали різні варіанти на випадок війни та навіть зробили запас сировини. Але 24 лютого однаково був шок. Ми із Сергієм зібрали персонал на виробництві. У Чернівцях було спокійно, тому ухвалили рішення продовжувати роботу. Деякі співробітники в нас працюють уже не один рік – важливо, щоб люди розуміли, що про них дбають і вони будуть забезпечені зарплатою.

Також ми вирішили надавати 30% знижку на продукцію військовим і волонтерам. Спершу ми навіть не перевіряли, чи дійсно людина купує для військових, довіряли чесним намірам людей, але згодом запитів стало дуже багато – ми надавали перевагу військовим на передовій – на Київському, на східному напрямку. Замовлень від військових і волонтерів і досі багато, хоча точну їхню кількість не порахувати. Іноді людина купує на сайті з доставленням. Ти розумієш, що замовили в Лисичанськ, напевно, не з туристичною ціллю, буває, менеджер навіть перепитує, розповідає про знижку, але деякі люди не хочуть зізнаватися та відмовляються від знижки.

Незабаром Міша приїхав із Києва до нас, у Чернівці. Ми втрьох пішли записуватися в ТРО. У нас узяли телефони, але ніхто так і не подзвонив, можливо, тому що в нас немає військового досвіду. Хоча в моїх партнерів була власна зброя, вони займалися стрільбою. Хлопці спершу допомагали на місці, а на початку березня вирішили їхати в Київ, записалися там у ТРО, потім поїхали воювати на Харківському напрямку.

Звісно, мені довелося взяти на себе додаткові обов’язки, але зв’язок є, тому раз на два тижні ми з партнерами зідзвонюємося й обговорюємо найважливіші питання. Я почав працювати трохи більше, ніж до війни, іноді виходжу на роботу суботами, іноді працюю ввечері, хоча до війни я старався після 20:00 не сідати за комп’ютер.

Співзасновники на фронті

Бізнес-виклики

У середині квітня в Україні почалися проблема із сировиною. Наші постачальники базувалися у східних і південних областях України, виробник паковання – у Харкові.

Паковання довелося замовляти в молдавського виробника, з яким працювали ще давніше. Сировину почали шукати в Польщі. З логістикою було складно, але нам пощастило, що знайомі хлопці, які вже давно переїхали до Польщі з Чернівців, допомогли.

Також вирішили трохи скоротити асортимент, щоби грамотніше використовувати сировину. Зараз уже все налагоджується. Українські постачальники знову запускають роботу та з’являються нові.

Плани

У квітні в нас було просідання за продажами, як порівняти з минулим роком, але це через перебої із сировиною, запити були. З травня продажі пішли знову в гору, з’явилися нові гуртові клієнти. Бачимо, що в червні люди почали подорожувати. До цього всі ставляться по-різному, але моя думка, що війна надовго, і відпочинок потрібен.

Ми не хочемо релокуватися за кордон, хоча такі пропозиції були. Ми переконані, що коли бізнес переїздить у країну Європи, він перестає бути українським, адже не платить податки. Водночас у планах – збільшення виробництва та вихід на нові ринки.

Зараз запити за експортом збільшилися – минулого місяця ми їздили на велику туристичну виставку в Мюнхен. Наразі працюємо над укладанням контрактів зі східноєвропейськими партнерами.

Під час саміту передбачений окремий потік «експорт». У його межах можна буде взяти участь у кейс-стаді від віцепрезидента з експансії Liki24 Тараса Потічного та кейс-стаді від засновниці Smakuli Руслани Римарської, відвідати воркшоп від директора ДУ «Офіс з розвитку підприємництва та експорту» Олексія Грушецького, послухати панельну дискусію від українських компаній, які успішно працюють на експорт.

Важливі для підприємця якості

У таких кризових моментах допомагає досвід, раніше набутий у стресових ситуаціях. Ми з партнерами – бувалі туристи, ходили у тривалі походи в гори, тому в нас добре розвинена стресостійкість, командна робота, швидка реакція.

Важливо усвідомити, що йде війна, і, на жаль, гинуть люди. Так, це дуже страшно. Але треба це прийняти, адже є речі, на які ми не маємо впливу. Треба намагатися в цій новій реальності працювати, адже країну необхідно забезпечувати: платити податки та зарплати.

Щоб підтримати сміливих українських підприємців і надати їм необхідні інструменти та спільноту для розвитку бізнесу, 29 липня проєкт Save Business Now від Промприлад.Реновація в партнерстві з Програмою USAID «Конкурентоспроможна економіка України» організовує бізнес-саміт Brave.

Протягом дня учасники зможуть відвідати лекції провідних українських підприємців, узяти участь у воркшопах і нетворкінгу. Програма передбачає три потоки: «експорт», «інновації» та «майбутнє». Учасники можуть сформувати індивідуальний розклад, обравши окремі елементи з кожного потоку. Купити квитки на саміт можна за посиланням.

Захід проходитиме за підтримки Івано-Франківської міської ради та LvBS.
The Village Україна – інформаційний партнер бізнес-саміту Brave.