Letʼs Enhance – український стартап, що займається поліпшенням фото за допомогою штучного інтелекту. Проєкт починався з коворкінгу на Подолі й став американською компанією, яка залучає інвесторів у Європі та Кремнієвій долині. У 2021 році стартап перевищив річний дохід у мільйон доларів і зібрав початковий раунд у розмірі три мільйони. Зараз у команді Letʼs Enhance – люди з 13 країн, половина з них – українці.

Ми поспілкувалися із засновниками Letʼs Enhance Владиславом Пранскевічусом і Софією Швець, яка ввійшла в рейтинг Forbes 30 Under 30, про те, як платформа для широкої аудиторії переросла в продукт для маркетплейсів зі списку Fortune 500 і як блокували російських юзерів після початку повномасштабного вторгнення.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Як це – робити стартап в Україні після досвіду роботи в Google і про епопею із зомбі-обличчями, які домальовував АІ

Восени 2017 року Владислав Пранскевічус залишив роботу в нідерландському медтехстартапі, а Софія Швець – в ірландському офісі Google. Ще один із засновників, Олександр Савсуненко, закрив свою компанію з розшифровки ДНК Titanovo й також перебував на етапі пошуку ідей, але згодом зацікавився іншим стартапом і пішов ще до заснування компанії.

Владислав: Я багато пропрацював у стартапах, було бажання робити щось як фаундер, тож в один момент просто пішов з роботи. Саме в цей час Софія теж пішла, і ми синхронізувались із цією ідеєю в Києві. Міжнародний досвід допомагає: краще розуміємо менталітет, простіше налагоджувати зв’язки за кордоном.

Софія: Я почала працювати зі стартапами ще коли була студенткою. Одним із перших досвідів став бізнес-інкубатор Happy Farm у місті Щасливе за Києвом: я там працювала програм-менеджеркою, приїжджали різні ментори з Долини.

З часом мої друзі почали засновувати свої стартапи. Мені теж хотілося, але здавалося, що не маю достатньо досвіду й потрібної ідеї. 

 Я розуміла, що стартап – це не найбільш оптимальний спосіб заробляти гроші, велика ймовірність провалу (швидше й простіше запустити традиційний бізнес), але було дуже цікаво робити продукт.

В офісі Google в Дубліні я протягом трьох років працювала маркетологом, ми також допомагали стартапам. Але вирішила залишити корпоративну кар’єру й зробити «стрибок у невідомість». Й у Влада, і в мене були невеликі запаси, щоб дозволити собі витратити час на пошук й експерименти та протестувати продукт.

Владислав: Ідея стартапу Letʼs Enhance виросла з реального кейсу. Візьмемо інтернет-магазин, де продають товари з Китаю (Софія його називає «умовним OLX»). Товарів багато, вони не дорогі, а фото на таких платформах мають низьку роздільну здатність. Перефотографовувати не рентабельно, але що можна робити з такими зображеннями? Ми вирішили їх «врятувати» й створили ранній алгоритм, який збільшував фото, домальовував якісь деталі.

Софія: Спочатку ми створили найпростіший сайт на Product Hunt. У нас не було зовнішніх інвестицій. Написали різним медіа, багато з них нас підтримали, бо технологія поліпшення фото за допомогою штучного інтелекту була нова. Це загалом була «хайпова» тема. Відразу уявлялися фільми про ЦРУ й майбутнє, де страшні картинки, а потім zoom-zoom-zoom, let’s enhance! – і картинка стає чіткою. Звідси й назва нашого стартапу.

За перший місяць на сайті зареєструвалися 300 000 тисяч користувачів, тож ми досить швидко почали брати гроші. Але сайт не був оптимізований під таку кількість людей, довелося вирішувати купу проблем, дороблювати алгоритми.

Нейромережа працює так, що розрізняє патерни: ніс, очі, губи – і ніби вгадує, може додавати частину інформації. Наприклад, на групових фото, коли обличчя дуже маленьке, пікселів десять, нейромережа може розпізнати частини обличчя некоректно й домалювати третє око.

Владислав: Найдовшою епопеєю був кейс із зомбі-обличчями. На деяких зображеннях, які мали специфічні деталі (відсотки 3), алгоритм робив з облич нормальних людей обличчя зомбі, тобто випучував очі, видовжував зуби. Це мало досить кріповий вигляд і було серйозним факапом.

«Ми зрозуміли, що наш продукт не смішна апа для Instagram, а професійний інструмент»

Let’s Enhance поліпшує фотографії за допомогою 30 алгоритмів. Вони корегують колір, вирівнюють освітлення, враховують особливості різних камер, відновлюють чіткість і якість (зокрема на фото, зроблених на старе обладнання), підвищують роздільну здатність у піксельних зображеннях, видаляють тло фотографії, регулюють пропорції.

Першим і єдиним українським інвестором стартапу став український фонд Digital Future. Пізніше стартап прийшов в акселератор Techstars й отримав гранти на хмарну інфраструктуру від Amazon, Google і Microsoft.

Софія: Перші пів року ми експериментували. Десь за рік прийшло розуміння, що наш продукт не смішна апа для Instagram, а професійний інструмент, яким користуються дизайнери, фотографи й малі бізнеси.

Особливістю штучного інтелекту є те, що алгоритми мають бути точними і з технічного погляду швидкими, бо клієнти не будуть чекати, якщо оброблення фото буде займати багато часу. Ми найняли інженерів і продакт-менеджера, щоб доробити сайт і структурувати наш продукт.

Щодо пошуку інвесторів не було ідеальної методички. Ідея може змінюватися зі зміною ринку, треба показати, що ти швидко можеш запускати продукт. Також на ранніх етапах дуже важливий склад команди, дивляться й на фаундерів. Я маю хороший бізнес-досвід, а Влад – технічний досвід, тож ми доповнювали одне одного.

 Команда також була сильна, плюсом було й те, що вона з України. Усі знають, що в нас сильна математична школа, хороші інженери.

Невеликий ангельський раунд удалося підняти, коли прийшли в акселератор Techstars. Це відкрило для нас європейський ринок. Також запартнерилися з NVidia, Google й іншими лідерами в хмарних технологіях, працюємо з ними й досі.

Владислав: Перед поїздкою в Techstars у нас у команді була лише одна людина, інженер, але перед від’їздом я ще найняв програміста, якого сподівався менеджити з Лондона. Це була погана ідея, бо мені ще потрібно було брати участь в активностях акселератора. Але клієнт чекав API-рішення, треба було доробити його до кінця програми, щоб потім тестити. Тож урешті мені самому довелося робити це вночі.

Софія: Ще пам’ятаю, як ми вперше летіли в Каліфорнію, щоб податися в акселератор. Ми з Владом тоді сподівалися вирішити всі справи за три дні й повернутися. Максимально ідеальне логістичне рішення! Тільки не врахували, що після 10-годинного перельоту може бути піковий джетлаг. Мабуть, із цієї причини ми тоді не пройшли останній етап інтерв’ю.

Про переїзд у США й формат роботи remote first

У березні 2020 року Софія переїхала до США, за два тижні після приїзду почався карантин, але за час пандемії стартапу вдалося вийти на самоокупованість і створити новий продукт для бізнесів.

Зараз у команді 34 людини з 13 країн, вони різних національностей. Нещодавно найняли працівницю з Африки. Українська частина команди, 17 людей, наразі працює з України та з-за кордону.

Владислав: До початку пандемії ми працювали в Hub 4.0 й інших коворкінгах на Подолі. Як каже Софія, це був такий собі family size офіс, де було небагато людей, усі могли прямо працювати одне з одним. Коли почався карантин, ми почали використовувати офіс як хаб, куди могли поїхати ті, хто з тих чи тих причин не хотів працювати вдома.

Софія: До 2020 року США стали нашим основним ринком. Ми зрозуміли: щоб бути на цьому ринку, треба розуміти його тренди. До того ж у Долині найбільший венчурний ринок, тому я туди переїхала.

Зараз ми маємо офіційний офіс у США, куди надходять усі листи, але загалом наразі немає необхідності інвестувати в офіс. Краще знімати конференц-зали й коворкінги для окремих потреб. 

 Ми remote first компанія – наш офіс там, де наш лептоп.

Після початку пандемії ринок змінився в один момент. Спочатку ми планували фандрейзити, але зрозуміли, що це не на часі. Змінилися поведінкові тренди, багато бізнесів почали диджиталізуватися, від них почало надходити більше запитів. Ці запити сильно відрізнялися від запитів юзерів.

Наприклад, якість зображень – суб’єктивна штука. Хтось любить заяскраві фото, хтось – трохи затемні. А для бізнесу все має бути стандартно, щоб працювати на бізнес-цілі: наприклад, білий фон, картинка розміщена в центрі й має займати певну кількість місця. Це набагато легше автоматизувати.

Або, наприклад, коли людина отримує фото у WhatsApp, застосунок його компресує: звичайний юзер не зрозуміє різниці, а якщо фото потрібно використати для бізнесу, то воно потребує поліпшення. У деяких компаніях є ручні модератори, які стандартизують фото вручну, це дорого й займає багато часу.

Тому ми вирішили створити продукт для бізнесів під назвою Claid, це зараз наш основний фокус. Працюємо з фудтех- і фудделівері-фотографією або, наприклад, з Ottomotiv, які займаються продажем вживаних авто. Наша задача не «фейкати» фото, але витиснути з нього максимум і зробити щось професійне.

«Розірвав усі контракти з російськими клієнтами, поки сидів у бункері»

Софія: Про ймовірність повномасштабного вторгнення ми з командою почали говорити в грудні. Я перебувала в США, читала багато місцевих новин. Тому після Нового року зробили для української команди спільний дзвінок, де обговорювали ризики, «тривожні валізки», необхідні документи для виїзду за кордон (COVID-сертифікати, паспорти для власників тварин: у нас майже всі мають домашніх улюбленців). Також ми створили спеціальну emergency support group, де обговорювали всі можливі варіанти розвитку подій. Тобто план, що робити в разі війни, у нас був.

Почали бити на сполох після промови Путіна 21 лютого. Частина наших працівників встигнула виїхати, а хтось не встиг до закриття неба. Деякі залишилися за кордоном у відпустці, зі сноубордами й лижними куртками.

Про початок повномасштабної війни я дізналася о 9 вечора 23 лютого [різниця з Україною в Лос-Анджелесі – 10 годин – ред.], і взагалі не лягала спати. Так, було розуміння, що щось трапиться, але я не думала, що в такому масштабі. Було дуже дивно слухати в США про Web 3.0, метавсесвіт і технології майбутнього в той час, коли в іншій частині світу трапляється наче відкат до часів Другої світової війни, конфлікти вирішують таким диким способом.

У нас були люди в гарячих точках, наприклад у Бердянську та Чернігові. Там жив наш інженер, з яким час від часу пропадав зв’язок. Тому перший час ми займалися релокацією команди всередині країни, трохи призупинили роботу. Але за кілька тижнів ми підтвердили інвесторам і клієнтам, що все окей і ми працюємо. У нас були люди, які за потреби могли покрити кожну функцію.

Звісно, багато релізів довелося посунути в часі через початок війни. А за два тижні працівники почали проситися «пустіть на мітинг». [усміхається] Зараз тестуємо й новий продукт, який хочемо випустити до кінця кварталу, він має полегшити життя бізнесу.

Владислав: На момент повномасштабного вторгнення я був в Україні, залишаюся тут і досі. Пам’ятаю перший день війни й шок від новин. Але після обіду ми з командою вже узгоджували свій emergency план і як будемо допомагати.

На початку березня в мене з’явилася ідея поставити на сайт спеціальний банер, де буде інформація про війну. На цей банер ми додавали посилання на міжнародні перевірені ЗМІ, наприклад The New York Times.

Загалом усі клієнти з Росії й Білорусі пішли дуже швидко, ми їх відразу заблокували, як тільки повернулися до роботи й зрозуміли, що всі наші працівники у відносній безпеці.

Софія: Так, наш інженер Антон постійно пропонував, як можна змінити цей банер, ми писали там різні повідомлення. Тоді в нас ще були ідеалістичні ідеї: а раптом росіяни просто не знають правди, читають лише російські новини.

Щодо корпоративних клієнтів з Росії й Білорусі, які були на контракті, то Влад захотів особисто їм написати, у той момент він сидів десь у бункері.


Ми знали, що можемо втратити рівень, але питання роботи з росіянами навіть не обговорювалося.

Софія: Ми й справді короткостроково впали, десь 10%, але швидко окупилися за кошт інших країн. Оскільки ми американська компанія, за законом ми не можемо донатити Україні на мілітарні потреби, але можемо підтримувати її іншими способами. Зокрема, активно співпрацюємо із Nova Ukraine – це ком’юніті українців у Долині. На своєму сайті ми також залишили лінки на донати (у нас десь пів мільйона аудиторії на місяць).

Владислав: Ми навіть потрапили в російський список компанії «Все запомним.рф» разом із Canva й іншими солідними сервісами. А ще – у список Роскомнадзору, хоч ми й приватна компанія. Роскомнадзор навіть написав нашому американському партнеру, хостингу Fastly, де зазвичай сидить пів інтернету. Вони просили хостинг прибрати наш сайт, бо ми нібито поширюємо неправдиву інформацію про війну. Fastly мав розглянути заявку Роскомнадзору, бо вона була оформлена юридично правильно. Коли хостинг написав нам, чи можемо дати якусь відповідь, я відповів щось на кшталт: «Ви ще досі вважаєте російські агенції достовірним джерелом?» Тоді Fastly мовчки закрив цей тікет і почав ігнорувати цю заяву.

Загалом у нас майже всі в команді щось роблять, хтось – за фахом, хтось – ні: збирають на пікапи, організовують благодійні івенти, воюють у піар-армії.

Софія: Відчуваю себе амбасадоркою, активно розповідаю міжнародним партнерам, як можна підтримувати Україну.