The Village розповідає, як троє друзів, які тусили в барах і думали: «Було б круто відкрити свій», таки спробували це зробити. У червні вони знайшли і винайняли приміщення на вулиці Бульварно-Кудрявській і почали готувати бар «Іскра» до відкриття. 29 липня відбулася остання вечірка і бар закрився, так офіційно і не розпочавши роботу.

«Если не можешь быть хорошим примером – будь устрашающим предупреждением», – Катя, Саша та Семен діляться досвідом і розповідають, що може піти не так, якщо ви захотіли відкрити бар у Києві.

Фото: Анна Бобирєва, Надія Раілко

Як усе почалося

Катя: Наш попередній досвід пов’язаний з барами: ми ходили в усі бари, які є у місті. І розуміли, що немає хоча б одного нормального, у якому нам було б добре. Тому, як і багато хто, у певний момент ми надумали відкрити свій бар. Та ми насправді вирішили це зробити.

Саша: Перед цим Катя навчалася в Канаді, і ми довгими ночами розмовляли з нею про те, що робити зі своїм життям. Коли Катя повернулася, ми якось гуляли, і я побачила оголошення з цим приміщенням на Бульварно-Кудрявській. Ми подумали: «Ухти, класно». Але, мабуть, нічого так і не зробили б, але Семен сказав подзвонити, щоб подивитися це місце. І ми подзвонили.

Семен: Дівчата збиралися щовечора і скролили приміщення на OLX. Я тоді в це не дуже вірив, думав максимум – додадуть посилання в «Обране». Коли ми побачили це місце – я запропонував подивитися його. Виявилося, що тут справді дуже класно. Вирішили: треба брати.

 Наш попередній досвід пов’язаний з барами: ми ходили в усі бари, які є у місті.

 Найбільша лажа – це, звісно, те, що ми спочатку вирішили пофарбувати стіни, а потім все інше.

Підготовка

Катя: Коли ми винайняли це приміщення, то пішли святкувати в «Косатку». Взяли в них листок та ручку і почали писати наш «бізнес-план». Там було три колонки: «Саша», «Катя», «Семен». Записали приблизно, хто що робитиме в підготовці.

Семен: «От каждого по способностям, каждому по потребностям».

Катя: Спочатку ми думали, що в приміщенні все ок – треба просто підфарбувати трошки. А потім місяць майже щодня сиділи тут і підфарбовували. По п’ять разів перефарбовували дошки, стільчики. Речі, яких бракувало, шукали на OLX. Книжкову шафу зібрали самі.

Семен: Одного разу, коли Саша пішла купувати фарбу для дверей, ми порадилися і чомусь вирішили купити балончик золотого хрому. Навіть не розумію зараз, для чого це було. Я вирішив пофарбувати нею батарею – і, чорт, це мало крутий вигляд. Ми докупили потім ще купу балончиків із золотим хромом і пофарбували всі сталеві елементи – ніжки від стільчика, елементи барної стійки – усе, що взагалі могли.

Найбільша лажа – це, звісно, те, що ми спочатку вирішили пофарбувати стіни, а потім все інше. Тому коли ми все закінчили – стіни були вже заляпані. І ми врешті покликали майстра, який ще раз їх перефарбував.

Саша: А ще, коли ми продумували деталі інтер’єру, вирішили, що у нас обов’язково має бути неоновий Ісус. Я якраз бачила такого. Так він і з’явився в нас і став міською легендою – неоновий Ісус зі стрип-бару. Ми насправді його купили на OLX, але в стрип-барі він реально був.

Катя: Водночас були речі, які ніхто не хотів робити. Наприклад – підходимо до нашої улюбленої теми – ходити за документами. Ми навіть не розуміли тоді, які документи потрібні. Це було на рівні «Гугл-пошук: як відкрити бар, документи».

Я відкрила ФОП, потім пішла в податкову. Єдине, що ми чітко розуміли – нам треба отримати ліцензію на алкоголь. Я прийшла в податкову і спитала: «Як отримати ліцензію на продаж алкоголю?». Але вони сказали, що треба касова книжка. Ми її купили, пронумерували вручну, але так і не зрозуміли, що у неї треба було вписувати, якщо у нас ще навіть не відкритий бар.

Катя: У певний момент ми з Семеном пішли в юридичну фірму. Там подивилися на нас, як на повних дурнів. Дали списки документів на два листки А4, включно з договорами з водоканалом, «Київенерго». А ще сказали, що перед тим, як винаймати приміщення, треба провести його аудит, але до цього не дійшло.

Семен: Загалом ця юридична фірма казала, що це все реально зробити за місяць, а потім нам прийшов контракт із ними, але на рік: «За місяць – це якщо у вас дуже багато грошей. А якщо небагато – то за рік».

 Ми навіть не розуміли тоді, які документи потрібні. Це було на рівні «Гугл-пошук: як відкрити бар, документи».

«Тестовий режим»

Саша: Ми розуміли – ліцензії у нас поки що немає, а час йде, і ми все пофарбували. Вже немає сил терпіти, треба робити вечірку. Ми купили багато пива і запросили сюди друзів та їхніх знайомих. Це не був Facebook-івент, а просто вечірка для своїх. Але люди приходили і приходили – їх стало понад шістдесят, вони заполонили весь двір. У якийсь момент стало дуже страшно – ми втрьох були просто в агонії.

Семен: Ледве встигали охолоджувати пиво у відрах з холодною водою, роздавати пляшки, кришки летіли вверх. Це була якась контрольна точка, коли ми такі: «А н***й воно взагалі нам треба?».

Саша: Спочатку концепція місця була інтелектуальною і камерною. А тут ми розуміємо, що відбувається якесь мракобісся.

 Потрібно накопичити для цього достатню кількість не тільки фінансів, а й моральних сил.

 Таке відчуття, наче в тебе постійно гості протягом 14 годин.

Катя: Ми навіть не рахували, скільки пива продали під час першої вечірки. Після цієї події зрозуміли, що, напевне, ми на цьому ніколи нічого не заробимо, бо все одно відбили лише день оренди приміщення. Завантажили програму на комп’ютер, щоб рахувати прибутки та витрати – раніше це все було в Google-таблицях. Не дуже допомогло, але ми хоча б почали орієнтуватися у тому, скільки грошей отримуємо. Ми й так підозрювали, що отримуємо не сильно багато, але тепер знали точну цифру. Тоді зрозуміли, що якщо це і може тривати – то лише на чистому ентузіазмі. А ентузіазму треба дуже багато.

Саша: Потрібно накопичити для цього достатню кількість не тільки фінансів, а й моральних сил. Інакше підете в дуже сильні мінуси. Одна зі складових концепції бару – ми дозволяли гостям проводити тут стільки часу, скільки їм було потрібно. І, варто сказати, люди не нехтували такою можливістю. Ми закривали бар щодня о третій, четвертій ночі. Якогось такого дня я працювала сама на барі й була настільки знесилена, що попросила людей піти. Потім зрозуміла, що мені вже за годину треба прокидатися на роботу.

Катя: Цьому треба виділяти весь час. До моменту, коли дозволимо собі поставити когось на бар, ми не можемо нікуди поїхати подорожувати чи піти на концерт. Це як маленька дитина, тільки ще гірше – бар навіть бабусі не залишиш.

Семен: Ми про це не думали спочатку, але насправді – це ж дуже нудно. Ти просто сидиш в одному місці весь час. До тебе можуть приходити в бар різні люди, але переважно одні й ті ж. Таке відчуття, наче в тебе постійно гості протягом 14 годин. Але це не так. Коли до тебе приходять друзі в гості, ти можеш не бути найкращим господарем, сказати комусь: «Зроби собі чай».

Висновки

Катя: Загалом ми витратили на все десь 45 000 гривень.

Семен: 18 000 гривень пішло на оренду – за перший та останній місяці. Все інше – витрати на ремонт і таке інше – можна було б поділити на два, якби ми все зробили з розумом. Тому якщо хтось надумав відкрити бар, подумайте сім разів перед цим.

Катя: Мораль така: бар – це не іграшки. У кінці липня ми робимо останню вечірку. Потім забираємо з бару всі меблі до себе додому на згадку про ці часи.

Семен: Це буде нам нагадувати і залякувати нас більше ніколи не робити таких малих бізнесів.

Катя: Бо «если не можешь быть хорошим примером – будь устрашающим предупреждением».

 Мораль така: бар – це не іграшки.