З’ясовуємо, чому нам важко відмовляти та як навчитися говорити «ні» на пропозиції, які не цікавлять. У рубриці «Ділова етика» The Village Україна намагається розв’язувати суперечливі питання, які виникають у робочому процесі.

Ситуація: друг просить допомогти. Але у вас багато роботи, часу на це бракує, а бюджету на вашу допомогу не передбачено. Відмовлятися якось незручно, людину образити не хочеться, та й друзі мають допомагати одне одному. Можна ж ніч і не поспати. З вами таке траплялось?

Ксюша Сєргєєва

копірайтерка

 Колись була стрічка «Завжди кажи «Так», бо людям бракувало нових емоцій. Тепер був би доречним фільм «Іноді говори «Ні». Він показав би, наскільки кращим стає життя, коли ти не намагаєшся зробити усе: встигнути щось до 30 років, набрати проєктів до завтра чи травневих свят, здивувати всіх своєю працьовитістю.

«Ні» треба навчитися казати ще до того, як ти згориш на роботі чи поїдеш назавжди в Індію, як зробило багато моїх знайомих. Відмовлятися від нецікавих проєктів, фрілансів, людей мене навчила психологиня. Я прийшла до неї безвідмовною, і не одразу в мене все вийшло.

Промовивши «ні» у відповідь на безглузде прохання подруги, я чекала на реакцію. «А, ну добре», – сказала вона. Я аж зупинилася від здивування. Невже так можна було? Так просто? Пізніше я зрозуміла, що боялася не слова «ні», а конфлікту. Тепер я знаю, що конфлікт – це те, після чого завжди стає краще, навіть якщо це точка розриву.

Є такі формули, що допомагають зрозуміти, варто погоджуватися на пропозицію чи ні. Візьміть приблизний час на виконання завдання, помножте його на два із врахуванням виправлень. Далі розділіть суму на години. Якщо вийшло непогано, помножте це число на нуль, якщо: а) спілкування з клієнтом вб’є ваші сили, б) вам не цікаво, в) можете не встигнути.

Беріться за роботу, якщо короткий спринт буде не важким і дає добрі гроші. Беріть малі, але цікаві проєкти задарма. У величезні проєкти занурюйтесь з головою, якщо впевнені, що ідея вигорить.

Андрій Баштовий

головний редактор The Village Україна

Як на мене, говорити «ні» – найцінніше вміння будь-якого професіонала на ринку. Усяка взаємодія, що передбачає вигоду лише для однієї сторони, не така цінна. Перше, про що ти маєш думати: потрібно тобі це чи ні. Допомогти комусь у чомусь дрібному – без проблем. Але якщо це вимагає від тебе багато зусиль, а натомість ти нічого не отримуєш – краще відмовитися.

Щоразу, коли ти кажеш «так», ти кажеш «ні» десяткам пропозицій, на які в тебе забракне часу. Тому ти жертвуєш чимось заради того, щоб допомогти комусь іншому. Невміння сказати «ні», щоб не образити людину, шкодить тобі та іншим людям, яким ти міг би у цей час допомогти.

Я не допомагаю тоді, коли не розумію, що моя допомога дасть. Якщо ти вже вважаєш, що це вигідна співпраця, потрібно розуміти, чи ти маєш на це ресурс. Якщо не маєш – можеш нашкодити, погодившись: зробити роботу менш якісно або не встигнути з дедлайном.

В українській діловій культурі досить складно відмовляти, адже «ні» часто сприймають за грубість. Але я сприймаю це більше як повагу до співрозмовника. Якщо ти вирішив відмовити, треба це зробити коректно і прямо. Не потрібно вживати фрази «та ні», «я не впевнений», а сказати відверто: «Я не маю на це часу», «Це завдання не в пріоритеті». Що чіткіше ти кажеш «ні», то більшою є повага до співрозмовника: ти економиш час людини й вона не живе в очікуванні твоєї відповіді.

Раніше я часто погоджувався допомогти по дружбі. У результаті це шкодило мені, адже я відмовлявся від пріоритетних завдань. Крім того, люди часто не цінують роботу, якщо вони за неї не заплатили. Допомогти з переїздом чи з порадою – нормально, дивно брати за це гроші. Але якщо тебе «по дружбі» просять запустити бізнес або скласти комунікаційну стратегію – це вже бізнесові питання.

Оксана Зінько

психологиня

Ми починаємо говорити «ні» у період трьох років, коли відбувається сепарація від батьків. І ось тут виникає питання, як батьки реагуватимуть. Засвоєні в дитинстві уроки впливають на нашу здатність прямо казати «ні». Людям, чиї батьки у дитинстві приймали відмову, у дорослому віці легше це робити. Більш яскраво це також виражається у підлітковому віці: ми вчимося протестувати, не погоджуватися з авторитетами. У зрілому віці такими авторитетами стають друзі, керівництво на роботі тощо.

Уся комунікація і спілкування зі світом має сприяти тому, щоб мені від цього було добре. Якщо моя схвальна відповідь викликає емоційний дискомфорт, то від цього гірше буде насамперед мені.

Ми боїмося відмовляти, бо не хочемо стикнутися з негативними емоціями. Передусім це почуття провини, тоді людиною найлегше маніпулювати і найімовірніше вона скаже «так». Ви погоджуєтеся, щоб не бути в чужих очах егоїстом, який себе цінує більше за інших. Адже хочете бути хорошим, щоб вас похвалили. Але похвали часто так і немає.

Коли ми погоджуємося на додаткове навантаження чи безкоштовну роботу, потрібно подумати, від чого ви відмовляєтеся: від друзів, відпочинку, вільного часу, улюблених справ. І водночас ми кажемо «так». «Ні» дає можливість себе убезпечити від цього.

Якщо одразу важко відмовити, дайте відповідь пізніше. «Мені потрібно подумати», «Я дам відповідь завтра, «Мені треба оцінити своє навантаження». Візьміть час, щоб оцінити, чи буде це обтяжливо. У вас буде можливість сформулювати своє «ні» і сказати це максимально впевнено та аргументовано.

Не варто перепрошувати за те, що ви відмовляєте. З одного боку, це здається культурною відповіддю, а з іншого, свідчить про провину: якщо ви просите вибачення, значить, на це є причини. Тому важливо говорити впевнено, навіть з ноткою категоричності.

Потрібно розвивати у собі вміння відмовляти. Воно з’явиться тоді, коли ми насамперед навчимося відмовляти собі: у шкідливих звичках, лінощах, спілкуванні з неприємними людьми. Лише тоді ми зможемо чітко й упевнено казати «ні» іншим.

Фото Андрія Баштового: Кирило Сулига