У рубриці «Ділова етика» ми говоримо про суперечливі питання, які виникають у роботі та житті.

Ситуація: ви у публічному місці (кафе, коворкінг чи навіть черга) обговорюєте з партнерами, колегами чи близькими щось важливе. Можливо, у вас відбувається жвава дискусія, з аргументами та суперечкою. А тоді у вашу розмову втручається стороння людина з наміром допомогти, підказати, як вирішити те, про що ви спілкуєтеся. Ваша реакція? Ми запитали в експертів, наскільки це доречно і як взагалі реагувати у подібних ситуаціях.

Анна Чаплигіна

Спеціалістка з етикету

Вважає, що втрутитись можна, тільки якщо ви підозрюєте загрозу життю, здоров’ю і безпеці людини

Люди спілкуються в публічному просторі, і часто хтось абсолютно незнайомий може втрутитися в розмову зі своїми порадами або коментарями. На жаль, у нашій культурі не все гаразд з усвідомленням особистих кордонів. Нерідко людині може здаватися, що якщо вона перебуває в одному просторі з іншими, то за замовчуванням з ними взаємодіє. І це помилка. Здорова взаємодія передбачає добру волю всіх учасників. Тому навіть якщо ви стоїте з кимось у черзі пліч-о-пліч, але вас не запросили до розмови, значить цієї розмови для вас немає.

Що робити, якщо ви бачите колег або незнайомців, наприклад у черзі або на спільному заході, і вам справді цікава тема їхньої розмови? Спочатку запитайте, чи можете ви приєднатися і стати учасником бесіди. Це просто: «Я вам не заважатиму? Ви не проти, якщо я приєднаюся?». Може бути так, що люди обговорюють особисті теми й вам чесно відмовлять. І це нормально.

Чи є хоч одна ситуація, коли втручатися і можна, і треба? Так, якщо ви підозрюєте загрозу життю, здоров’ю, безпеці людини. Наприклад, за підлітком йде хтось, хто не викликає у вас довіри, або просто з ним розмовляє, але поведінка людини вас тривожить. Підійдіть і запитайте дитину, чи знає вона цього дорослого і чи потрібна їй допомога. У всіх інших випадках свою суперсилу особистої думки краще не афішувати.

Олена Тараненко

Бренд-стратег

Радить допомогати тільки на прохання

Нещодавно мені потрапила до рук стаття з маркерами, які допомагають відрізнити допомогу від типового для співзалежних людей «порятунку». Допомога – це участь у вирішенні чиєїсь проблеми на прохання або за згодою. У відповідь на надану допомогу вам дякують. Порятунок співзалежних – інтервенція в життя людини, яка про це не просила. Таку ініціативу сприймають як втручання або як належне. У відповідь на непроханий порятунок не дякують.

Я прихильниця взаємин, коли кожен поважає чужий простір і чуже право на помилку, а контакти між людьми відбуваються на запрошення і за спільною згодою. Згоду можна давати в різних формах. Наприклад, перегляд відео в YouTube – згода на рекламу, це відкриті правила гри, публічна сфера. Вказівка ​​своєї електронної адреси на сайті – згода на лист із робочих питань, а номер телефону – на дзвінок. Розмова в публічному місці – це згода, адресована певному колу людей. Але якщо за обідом ви не побачили на мені бейдж «навчи мене жити», то повинна бути дуже вагома причина на те, щоб втрутитися в розмову. І якщо це унікальний випадок (такий унікальний, що зі мною подібного в житті не траплялося) і питання варте того, щоб поставити всіх учасників розмови в незручне становище, то робити це треба максимально делікатно і бути готовим перепросити й відвалити при перших ознаках невдоволення.

Кожен дизайнер усюди бачить логотипи, які треба врятувати. Стоматолог – зуби, які варто лікувати. Фітнес-тренер – зайві кілограми. Філолог – помилки. Я ж передаю привіт власнику компанії-виробника спідньої білизни, який на зустрічі, присвяченій розвитку бренду, «для мого ж блага» розповів про всі ознаки того, що я неправильно вибрала модель і розмір бюстгальтера.

Оксана Затворнюк

Психотерапевтка

Пояснює, чому люди схильні до втручання в чужі розмови та чому це неправильно

На особистий простір людини впливають два фактори. Перший – це, звісно, сім’я. У сім’ї, де відсутнє розуміння особистого простору, діти потім можуть не поважати чужого та недбало поводитися з тими, хто намагається його відстояти. Другий фактор – це рівень впевненості особистості. Люди з низькою самооцінкою схильні до того, щоб порушувати особистий простір і самостверджуватися на цьому ґрунті. Вони порушують зону комфорту оточення, а також не можуть захистити свою. Впевнені у собі люди не порушать особистого простору інших, тому що їм у своєму комфортно і не потрібно самостверджуватися – що моє его значно більше, ніж ви його бачите фізично.

Ви можете мати власний погляд на певну ситуацію, але це не означає, що він єдино правильний. Тому озвучувати його недоречно, особливо якщо це не стосується особисто вас. Якщо ж вирішили озвучити протилежну позицію незнайомій людині, будьте готові отримати у відповідь негативні емоції.

Не варто втручатися, коли конфлікт виник у соціальній групі, до якої ви не входите. Наприклад, ситуація, коли батьки на вулиці виховують свою дитину, підбирають методи впливу для вгамування її емоцій. Тут ваші фрази «я заберу цього хлопчика чи дівчинку з собою» або зауваження на кшталт «дітки так не роблять» будуть дискваліфікувати батьківську виховну позицію і, звісно, можуть злякати малечу. Якщо поряд є батьки, то на них лежить відповідальність за дитину і це їхній простір займатися її вихованням.