СпецпроєктиКвест: контролюй професійні рішення за чотирьох героїв

Андрій п’ять років тому заснував тревел-сервіс TripMyDream разом із партнером. За декілька років проєкт виграв у міжнародному стартап-конкурсі Seedstars Summit та отримав звання найкращого тревел-стартапу у світі. Зараз бізнес складно переживає кризу, але все-таки адаптується до нових умов.

Перша робота

Я почав заробляти гроші з 14 років. Жив у Чернігові, часи були скрутні – моя мама працювала на базарі, і я їй допомагав. На першому курсі університету я займався репетиторством – викладав англійську для двох дітлахів, брав десь два долари за заняття. А на початку п’ятого курсу працював нічним сторожем – кожну третю ніч ночував у будівлі «Укртелекому», яку охороняв. Там я й навчався.

Пізніше в Чернігові відкрили інтернет-кафе, і мене взяли туди техніком. Я розбирався в комп’ютерах і допомагав видруковувати, створювати пошти. Отримував за це нормальні гроші – заробляв більше, ніж уся моя рідня. Потім я познайомився з людьми, які запропонували мені переїхати до Києва. Я мав бути помічником підприємця, який відкривав супермаркети.

Переїхати до Києва, якщо вже чудово заробляєш у рідному місті?

Переїхати до Києва, якщо вже чудово заробляєш у рідному місті?

Залишатися в рідному місті менш ризиковано, проте Андрій вирішив переїхати в пошуках нових можливостей

Пошуки себе у столиці

Я зрадів, достроково склав сесію й поїхав. Думав, що раніше однокурсників приїду до столиці та знайду класну роботу. У результаті все склалося не так, як мені обіцяли: я доглядав за дітьми людей, які мене запросили, готував їсти, прибирав. Тому швидко почав шукати нову роботу. Далі я потрапив у компанію «Альцест», у 2003 році це було щось схоже на «Епіцентр», тільки вони більше спеціалізувалися на побутовій техніці. Протягом року я працював там продакт-менеджером і багато чого навчився. Паралельно вивчав англійську, адже розумів – це плюс 300–400 доларів до зарплати.

Отже, я мав досвід у компанії, яка займається побутовою технікою, і прокачану англійська – з цим і прийшов на співбесіду в Samsung. Мене взяли на позицію Channel marketing manager, відповідав за весь роздрібний маркетинг у компанії. Це було складно: ми працювали щосуботи й часто в неділю.

Залишатися працювати в таких умовах?

Нам до снаги перетворити досвід на майбутню перевагу. Тому Андрій залишився та загартувався в тій компанії

Це, мабуть, перша емоційна реакція на ситуацію. Проте Андрій вирішив залишитися та пройти цю «школу життя»

Нові масштаби

Мене все влаштовувало, це було цікаво. У компанії я працював понад рік, а потім вирішив рухатись далі. У мене було кілька пропозицій, адже якщо пройшов «школу Samsung», ти майже в будь-яку компанію міг потрапити. Так я попрацював в компанії, що займалася заправками. А потім очолив Viasat в Україні: наймав співробітників, розробляв стратегію. Минали роки, і в мене з’являлися нові амбіції. Я хотів працювати в Європі або Лондоні, щоби відповідати за більшу кількість країн. Але мене не хотіли відпускати, компанії я потрібен був саме в Україні. Потім я познайомився з Тарасом Поліщуком – крутим розробником – і ми почали думати над власним проєктом. На той час я багато подорожував, і хотілося робити щось пов’язане із тревелом. Так з’явилася ідея сервісу з пошуку квитків TripMyDream.

Звільнитися Андрію з основної роботи?

Андрій вирішив не квапитися та зберегти надійне місце роботи, паралельно працюючи над стартапом

Кажуть, неможливо всидіти на двох стільцях одночасно. Але стабільна робота – це гарантії та капітал для розвитку свого проєкту. Тому Андрій залишився

Пошуки інвестицій

З Viasat я не пішов і досі займаю там посаду генерального директора. Причин було декілька. По-перше, у 2013 році, якраз коли ми починали працювати над TripMyDream, в Україні сталася криза: бізнес був нестабільним, я не міг усе кинути й піти.

По-друге, перший місяць ми майже не займалися власним проєктом – зустрічалися вечорами або на вихідних, обмірковували все, але фактично нічого не робили. Тільки у травні 2015-го в нас з’явився сайт. Тоді про нас почали писати у ЗМІ, трафік сильно виріс, і разом із тим побільшало критики. Ми багато моментів недопрацювали, настрій погіршувався, адже ще багато грошей потрібно було інвестувати, щоби все доробити.

Де Андрію взяти гроші на стартап?

Саме так зробив Андрій. Радимо завжди зважувати ризики та відповідальність у таких випадках. Простіше — подумати, чи вам буде, де жити?)

Непоганий варіант, але Андрій усе ж вирішив упоратись сам. Пошук інвесторів – це час і ризики

Кризовий момент

Щоб інвестувати в бізнес, я продав квартиру, плюс багато грошей брав із сімейного бюджету. Тарас також на всьому економив – усі гроші вкладали в бізнес. У січні 2015-го почало трішки «накипати», і далі ставало все складніше. Грошей ми не заробляли, інвестувати було нічого. У мене навіть виникала думка, щоби все закрити.

Закривати Андрію стартап, який уже рік не приносить прибутку?

От і Андрій із партнером так подумали. Адже стартап – це постійні злети та падіння. А ще важка праця та дрібка надії на чудо

Андрій із партнером усе ж вирішили спробувати ще раз. Адже вклали в це дуже багато часу та ресурсів

Другий шанс

Ми вирішили дати проєкту шанс: поставили собі дедлайн до травня 2016 року і діяли згідно із планом. І от у лютому 2016-го нас запросили на міжнародний стартап-конкурс Seedstars Summit у Швейцарії. Ми виграли, про нас масово почали писати у ЗМІ, і це зробило стартап популярним. Ця перемога додала нам упевненості та сил – з червня 2017 року TripMyDream став прибутковим. Частково нам на руку зіграв безвіз, до того ж ми навчилися працювати із трафіком, правильно налаштували маркетингові процеси. Водночас ми переїхали до UNIT.City, бо команда росла й уже не поміщалася в нашому офісі-квартирі.

Березень 2020-го став переломним для нас – наші продажі скоротилися на 90%. Сьогодні ми неприбуткові, але закривати компанію я не планую, швидше розглядаю різні варіанти співробітництва. Бізнес у великому мінусі, але ми нікого не звільняли й зарплати не скорочували. Наразі шукаємо інші варіанти для розвитку, наприклад, запустили онлайн-курс із маркетингу, адже ми в цьому компетентні. У цей кризовий момент UNIT.City пішли назустріч – дали знижку на офіс, аби ми залишались частиною екосистеми. Тож ми маємо хорошу інфраструктуру, класне ком’юніті стартаперів, з якими можна поспілкуватися. Я це роблю рідко, а команда активніше – грають разом у теніс, волейбол, баскетбол, відвідують майже всі івенти: від бізнес-форумів до театральних вистав.

Віталій понад 10 років працює в IT-галузі. Починав на інвестиційному ринку й поступово перейшов в аутсорсинг. Зараз будує власний холдинг InSoft Partners, у межах якого розвиває різні бізнеси. Один із таких – академія Ucode, де навчають IT-спеціалістів у всьому світі.

Перша робота

Моя перша робота була ще під час навчання у КПІ. Я почав працювати з першого курсу, був програмістом, репетитором, журналістом. Більш серйозна робота з’явилася пізніше, коли я закінчив третій курс і влаштувався на інвестиційний ринок. У той час це була топова компанія «Сократ». Серед більш ніж 100 кандидатів обрали мене.

На інвестиційному ринку проходило моє становлення у професії. Ми займалися різними видами діяльності: купівля компанії, робота з нею задля покращення та продаж. Також займались торгівлею на фондових ринках. Це як головний герой серіалу «Мільярди» – коли ви просто купуєте цінні папери на ринку. За 9 років на інвестиційному ринку через мене пройшло близько 60 різних проєктів. Там немає конкретної спеціалізації. Сьогодні ти працюєш із шахтами – їдеш туди й розбираєшся, як у них налаштовані технологічні процеси. Завтра сільське господарство, післязавтра – щось інше. Тут важливо швидко навчатися й адаптуватися. Це схоже на підприємництво.

А потім, у 2011 році, в Україні «схлопнувся» фондовий ринок. У мене був вибір – іти працювати в консалтинг на кшталт McKinsey чи в холдингову структуру.

Куди Віталію піти працювати?

Віталій також обрав холдинг, адже там були найкращі пропозиції. Попри те, що це був «нетиповий» крок

Частина людей з інвестиційного ринку перейшли саме туди, але не Віталій. Він вирішив не ухвалювати рішення на основі думки більшості

Перехід в ІТ

Після цього я декілька років працював у холдингових структурах, де майже завжди менеджерив IT-бізнеси. Далі був органічний перехід в IT-аутсорсинг – ми з партнерами шукали перспективні IT-бізнеси, інвестували в них і на цьому заробляли.

Так, наприклад, ми уклали угоду про купівлю аутсорсера CoreValue. Це IT-компанія з офісом в Україні, Вроцлаві та Нью-Джерсі, у команді було 350 людей. Ми інвестували в її розвиток (так, що за два роки вона виросла вдвічі), а потім продали американському інвестиційному фонду OakTree Capital Management. Після цього потрібно було рухатись далі. Я мав аутсорсинговий і продуктовий досвіди в IT, знання й навички у структуруванні бізнесу, чим можна займатись далі?

Чим Віталію займатися далі?

Саме так подумав Віталій, оскільки такий варіант дозволить йому реалізувати власні ідеї

Непоганий варіант, що дає стабільність, але не свободу. Тому Віталій вирішив фокусуватися на власних проєктах

Власна справа

Я вирішив, що займусь міксом своєї попередньої діяльності – чимось середнім між фондом, холдингом і підприємництвом. Зараз я називаю себе tech entrepreneur. З одного боку, я займаюсь підприємництвом різних проєктів, з іншого – очолюю холдингову структуру InSoft Partners, яка допомагає ці бізнеси розвивати.

Наприклад, один із проєктів, яким я займаюсь – продуктова ІТ-компанія у сфері EduTech Ucode. Це наш спільний проєкт із засновником інвестиційної групи UFuture Василем Хмельницьким. Ідея створити Ucode виникла минулого року. У лютому 2020-го ми сформували команду, підготували перші освітні програми й запустили маркетинг. Навчання мало стартувати у квітні в кампусі UNIT.City. Тоді ще ніхто не знав, що в березні буде карантин, тому ми сміливо бігли.

Ви маєте запустити офлайновий проєкт у квітні, але в березні раптово запроваджують карантин. Що робити?

Саме так вчинив і Віталій. Це стрес-тест для підприємця та важливий період становлення

Карантин – точка біфуркації для бізнесу. Правильних рішень не існує, оскільки ситуація нетипова. І от Віталій вирішив спробувати адаптуватися

Робота в локдаун

Ніхто не розумів, наскільки затягнеться локдаун – на місяць, пів року, рік. Ми були в невизначеності, але навіть не думали заморожувати проєкт – занадто сильно в нього вірили. Тому ухвалили рішення, що стартуємо навіть за таких умов. Першу групу відразу ж набрали на дистанційне навчання.

Зараз у школі програмування Ucode навчаються студенти за чотирма напрямами: GameDev, DevOps, Development і Full Stack. Навчальні програми допомагають створювати компанії, які працюють у цих сферах. Наприклад, програму для курсу з GameDev робимо з Ubisoft, DevOps запускаємо з Cisco. Ми готуємо дійсно потрібних ринку спеціалістів. А ще через карантин ми адаптували програму так, що навчатися можна з будь-якої точки світу.

Навчання проходить у кампусі UNIT.City: тут є все необхідне для навчання, навіть можливість знайти роботу після випуску. Коли ти приходиш вчитися в таке місце, розумієш, чого можеш досягти власними зусиллями й ідеями. Ти надихаєшся, спілкуєшся, дізнаєшся щось нове (і необов’язково з ІТ) та щодня зростаєш над собою. До того ж в UNIT.City досить багато різних ІТ-стартапів, до яких можна зазирнути, побачити, як те, що ти вчиш, використовують для створення крутих продуктів. Це мотивує.

Тарас протягом трьох років очолює Bolt в Україні. За цей час він зібрав команду зі 100 співробітників, запустив сервіс таксі у вісьмох українських містах, відкрив напрями сервісів доставлення їжі та прокату електросамокатів. Наразі Тарас поступово відходить від управління та займе місце радника з питань із роботи з державними органами.

Пошук призначення

У мене медична освіта, але всю свою кар’єру я працював у комерційних відділах. Починав із фармкомпанії й далі кожен раз змінював сфери діяльності – косметика, легка індустрія тощо. Це завжди було складним рішенням, адже «я ж нічого в цьому не розумію». Але я свідомо виходив із зони комфорту, хотів рости та розвиватися.

Для мене не так важливо, чим займається компанія. Найголовніше – її місія та команда. Коли я приходив у нову компанію, то особливу увагу звертав на людей, які були наді мною: чого я в них навчусь? Просто бути хорошим виконавцем і «тягнути плуг» – не мій вибір, завжди хотілося розвиватися та підійматися на рівень вище.

Протягом п’яти років я працював у різних компаніях, а згодом почав більше цікавитися тусовкою українського стартапу. Навіть власні проєкти запускав, у сфері інтертейменту. Але швидко зрозумів, що мушу обирати між кар’єрою та власною справою – на двох стільцях не всидиш.

Що обрати Тарасу: розвивати власну справу чи будувати кар’єру в компанії?

Тарас обрав кар’єру, адже хотів отримати більше знань у структурних системних компаніях

Це завжди ризиковий варіант, до якого треба бути готовим. Залучати інвестиції, наймати (і звільняти) людей, помилятися й адаптуватися. Тарас же обрав кар’єру в компанії

На роздоріжжі

Я вирішив, що хочу підійматися кар’єрними сходами та шукати нові челенджі.

На той час я жив у Львові й уже довго працював на Оксфордську компанію. Потрібно було щось змінювати. Адже Львів – спокійне місто, а мені хотілось більше драйву. До того ж я прагнув попрацювати в міжнародній компанії на кшталт Google або Facebook. Тому серйозно роздумував, чи не переїхати до Польщі, адже там є відкриті вакансії в цих корпораціях.

З іншого боку, мені написали з тоді ще компанії Taxify – запропонували переїхати до Києва й очолити їхній офіс в Україні. І я вагався, що робити: їхати за кордон чи залишатися в Україні?

Будувати кар’єру за кордоном чи залишатися в Україні?

Тарас переїхав до Києва, адже погодився на пропозицію Taxify. Окрім того, це можливість покращити щось у рідній країні

Майже вгадали: Тарас також переїхав би за кордон, якби не погодився на пропозицію Taxify

Нові виклики

Я погодився очолити компанію Taxify в Україні, яка сьогодні називається Bolt. Це був для мене виклик, адже більшість людей із мого оточення не вірили, що я вчинив правильно – на цьому ринку вже була серйозна конкуренція.

Я ж мусив починати все з нуля, або навіть із мінуса. Бо два роки до цього компанія мала невдалу спробу запуску в Україні, певний негатив залишився. Мені ж потрібно було все перезапустити й заново налаштувати бізнес-процеси.

Спочатку офіс Bolt в Україні складався із трьох людей, і ми винаймали однокімнатну квартиру на Воздвиженці. Поступово команда росла – і ми орендували вже двокімнатну. Далі – переїхали у трикімнатну, але й там місця було замало.

Ваша команда наскільки виросла, що не поміщається у трикімнатну квартиру. Що робити?

Саме так Тарас і зробив, і лише після цього став шукати справжній офіс. Це приклад нетипового мислення підприємця

Класний варіант, але Тарас вирішив винаймати дві трикімнатні квартири, і тільки після цього зайнявся пошуками «справжнього» офісу

Переїзд і нові ролі

Так ми довго тіснилися у квартирах, а потім зрозуміли, що бізнес добре працює й можемо дозволити собі справжній офіс. Обирати бізнес-центр було складно, адже середній вік наших працівників – 23–24 роки. Якби ми винаймали офіс із мармуровою стелею, величезними люстрами й рецепцією, вони б не зрозуміли. Тому ми зупинилися на UNIT.City – тут класні нетворк та інфраструктура. До того ж це місце, де перетинаються представники всіх галузей підприємництва: від IT до креативу, студенти та навіть шоу-біз. Тож інноваційний парк став зручним простором для тестування та презентацій наших нових продуктів, як-от сервіс оренди електросамокатів.

За три роки команда Bolt розрослася до 100 людей. Ми досить успішно переживаємо коронавірусну кризу та продовжуємо рости. З часом змінюється й моя позиція. Компанія реструктуризується й розділяє напрями кожного бізнесу, тому я зараз більше в ролі консультанта – навчаю й передаю справи топменеджерам за всіма напрямами. Якщо говорити про подальший розвиток кар’єри, то тут моя позиція незмінна: я завжди залишатимусь відкритим світу.

Денис Келеберденко майже п’ять років працює у BBDO Ukraine. Прийшов копірайтером і виріс до креативного директора. Зараз в агенції працюють 60 спеціалістів, серед клієнтів — Mars, Visa, Axa й інші відомі компанії.

Перша робота

Моя перша робота в креативі – дизайнер у BTL-агенції, яка займалася івентами. Я розміщував логотипи на банерах, які ставилися за спинами спікерів на конференціях, «брендував» парасольки, чашки, запальнички.

Це була технічна робота, а я завжди хотів займатись креативом. Мріяв потрапити в мережеву агенцію (вони на той час були дуже популярними), але не дизайнером, а копірайтером. Тому докладав максимум зусиль, щоби це сталося.

Уявіть, що хочете потрапити на роботу в креативну агенцію, але у вас немає відповідного портфоліо. Що робити?

Денис саме так і робив: приходив на рецепцію й залишав там своє видруковане резюме. Це нетиповий підхід, який може спрацювати (але не обіцяємо)

Теж варіант, але Денис вирішив безпосередньо ходити в агенції — зробив ставку на живий контакт і харизму

Більше, більше креативу

Оскільки в мене не було портфоліо, я надсилав в агенції посилання на свій ЖЖ – мовляв, дивіться, я можу писати, візьміть мене на роботу. Також приходив до агенцій і залишав на рецепції своє резюме. Звісно, спочатку ніхто мені не відповідав.

У 2006 році після шістьох співбесід мене взяли джуніор-копірайтером в Ogilvy. На той час вони були великими, 120 людей у команді, винаймали офіс, де зараз розташований Fedoriv Hub.

Я виконував «чорну» роботу – працював на British American Tobacco, писав короткі фрази для вкладень у пачки з цигарками про те, що продукт не є цілком безпечним. Тобто робив те, що зазвичай ніхто не помічає. За два роки Ogilvy перестали співпрацювати із British American Tobacco, і я залишився без роботи.

Далі я перейшов в агенцію McCann на позицію копірайтера, і там почав займатися справді творчою роботою. Працював на тодішнього їхнього клієнта – мобільного оператора life:) – ми знімали рекламні ролики для телебачення, які дивилися мільйони людей. Спочатку виходило не дуже, потім – краще. Нарешті моя робота стала помітною та приносила мені задоволення.

Після McCann я працював ще в декількох агенціях, загалом у мене було вже 8 років досвіду в креативі. І я подумав, що потрібно робити більш серйозні кроки – підійматися кар’єрними сходами чи відкрити власну справу.

Що краще обрати Денису?

Саме так Денис і зробив – разом із партнерами вирішив відкрити свою справу. Це досвід, який вчить організованості та стратегічного мислення

Майже так вчинив і Денис, але вже у власній агенції. Це спосіб краще розібратися в собі та своїх амбіціях

Власна справа

Так ми з партнерами вирішили відкрити власну агенцію, де я став співзасновником і креативним директором. Нам здавалося, що керівники агенцій, у яких ми працювали до цього, усе робили неправильно – працювали з нецікавими клієнтами, прогиналися під їхні вимоги, а от ми робитимемо все навпаки.

Забігаючи наперед, скажу, що ми помилялися. Як виявилось, потрібно вміти працювати з «незручними» клієнтами, знаходити дипломатичні рішення в суперечливих ситуаціях, балансувати так, щоби цікаві клієнти ще і гроші приносили. Проте десь за рік роботи економічна криза наклалась на мою особисту кризу, і я відчув, що не хочу продовжувати бути менеджером.

Як би ви вчинили в такій ситуації?

Саме так Денис і вчинив. Непросте рішення, але Денис зміг чесно поговорити із собою та не злякався виглядати «невдахою»

Відпочити завжди корисно, але Денис прислухався до себе та закрив бізнес. Він зрозумів, що головне для нього – це можливість креативи, не керувати

Переосмислення себе

Наша агенція працювала рівно рік, а потім ми закрились. Я ж остаточно усвідомив, що мені все ж ближче займатися творчістю. Я не хочу, щоби в мене боліла голова через те, чим платити за офіс та як розраховуватися з підрядниками.

Після закриття бізнесу я напився. Далі три місяці нічого не робив – жив коштом дружини. Звісно, почувався при цьому погано, адже мав заробляти гроші. Тому переді мною постав вибір – працювати на фрілансі або ж знову влаштуватися в агенцію.

Що обрати Денису?

Чудовий вибір, але Денис вирішив працювати в команді. Це гарантує постійних клієнтів і масштабні проєкти

Саме таке рішення ухвалив Денис. Це гарантує постійних клієнтів і масштабні проєкти